Історія економічної теорії

класифікувати теорії різних періодів у термінах “краще” чи “гірше”;

абсолютисти не можуть утриматися, щоб не зробити цього. Майже кожного

історика економічної думки можна віднести до того чи іншого полюсу

своєрідного континууму підходів до теорій минулого [4]. Отже, реально

існує множинність підходів до вивчення історії економічної думки, свобода

їх вибору і дискусія з приводу такого вибору.

Зрозуміло, що кожен з підходів має свої переваги й недоліки. Парадигма

релятивістів дає змогу дослідити та викласти економічні теорії у їх

історичній неповторності, у контексті їх виникнення та розвитку, розкрити

їх специфіку. Як приклад, М. Блауг звертає увагу на те, що класична

економічна теорія була такою ж макро-, як і мікроекономікою; неокласична

теорія була вже лише мікроекономікою; макроекономіка знову віднайшла себе

з допомогою Кейнса і протягом десятиліття фактично замінила

мікроекономіку. Сумнівно, щоб подібні драматичні зрушення фокусування

пояснювалися лише через терміни інтелектуальних сил, як це схильні

стверджувати абсолютисти [4]. З релятивістської точки зору, цінність

подібних сумнівів особливо зростає з урахуванням того факту, що сам М.

Блауг — прибічник абсолютизму. Недоліком релятивістського підходу є те, що

він не дає змоги простежити за внутрішньою логікою виникнення та розвитку

економічної теорії, провести грунтовний порівняльний аналіз різних

концепцій економічної думки.

Коридор вибору розширюється також за рахунок визначення та дотримання

певного напряму економічної науки, з позицій якого трактується й

оцінюється історія різних економічних теорій. Адже відомо, що світова

економічна думка відзначається множинністю альтернативних теорій, шкіл,