Історія економічної теорії

напрямів. Проте існують певні традиції. Представники

інституціонально-соціального напряму виступають зазвичай з релятивістських

позицій (Р. Хейлбронер. “Філософи світу. Життя, часи та ідеї великих

економічних мислителів” (3-е вид., 1968); Дж. К. Гелбрейт. “Історія

економічної науки: минуле як теперішнє” (1989); У. Дж. Семюелс. “Історія

економічної думки як інтелектуальна історія” (1974)). Слабкіше виражений

зв’язок з релятивістським підходом у представників інших напрямів сучасної

економічної думки. Американські історики-економісти Дж. Шпенглер, А. Чолк,

К. Гудвін вважають, що після останньої третини ХІХ ст. у прибічників

різних напрямів економічної теорії посилюється абсолютивістське тлумачення

історії економічної науки. Але хоч би яким було це тлумачення, перехід на

нові парадигми вимагає грунтовного вивчення усіх течій світової

економічної думки, їх перехресної наукової критики, макро- і

мікрорівневого, позитивного і нормативного підходів тощо. До того ж не

виключена поява нових теорій, шкіл, синтез попередніх.

Національне і міжнародне: проблема поєднання

Освоєння нової парадигми потребує висвітлення в історії світової

економічної думки історії розвитку вітчизняної науки. Навіть у нинішніх

навчальних курсах історія української економічної думки розглядається, по

суті, відірвано від світової і тим самим мимоволі створюється хибне

уявлення про її нібито периферійний (“хуторянський”) характер (поза

основними школами та течіями світової економічної науки). Грунтовне

дослідження та висвітлення відповідних питань становлення і розвитку

національної економічної науки у межах розділів, присвячених аналізові цих

течій, в органічному зв’язку з генеральними тенденціями їх розвитку дало б