Фітоіндикація радіологічного забруднення навколишнього природного середовища
Затримування осідаючих на рослини твердих аерозолей і наступні їх втрати залежать від багатьох факторів:
- фітомаси на одиницю площі поверхні;
- форми, розміру і орієнтації листя та інших надземних органів рослин;
- характеристики їх поверхні;
- швидкості вітру під час і після випадання часток;
- розміру аерозольних часток і кількості випадінь;
- відносної вологості під час випадання тощо.
Затримування радіоактивних часток залежить від площі поверхні, здатної збирати частки. Лісові біогеоценози характеризуються найбіль¬шою біомасою на одиницю площі.
Коефіцієнт затримування лісами глобальних випадінь варіював у межах 50-100 %, при цьому коефіцієнт затримання вищий в соснових молодняках, нижчий — в середньовікових сосняках, ще нижчий — в листя¬них насадженнях. У листяних насадженнях після листопаду він знижував¬ся до 20—25 %.
Отже, за здатністю затримувати радіоактивні викиди елементи підстилаючої поверхні утворюють такий ряд: хвойні ліси - листяні ліси — луки і посіви – рілля [25].
2.2 Формування радіаційного синдрому у рослин
У рослин, як і в тварин, після впливу іонізуючого випромінювання розвивається радіаційний синдром, що на початку зародження має спільні риси з аналогічним у тварин, але в подальшому набуває своєї специфіки.
При рівномірному опроміненні рослини, коли будь-яка її частина
одержує однакову дозу радіації, її пошкодження зумовлене радіаційним
ушкодженням найбільш радіочутливих тканин. Такі радіочутливі
тканини, ушкодження яких призводить до формування радіаційного
синдрому у рослин, називаються критичними. Критичними органами у
рослин є всі меристеми: апікальні, латеральні, інтеркалярні. Оскільки
всі органи рослини формуються з меристем, то при їх опроміненні
спостерігається ушкодження майже всіх органів - як вегетативних, так і
генеративних. У цьому полягає специфіка формування радіаційного
синдрому у рослин [1].
Найбільш радіочутливі тканини за високої мітотичної активності та інтенсивного росту.