Охорона і збереження природи всього живого на землі
При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід ураху¬вати такі їх основні особливості. Головними природними ресурса¬ми є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу - родючі землі, повітря, моря, океани, річки, озера та підземні води, рослини й тварини, корисні копалини (енергетично-мінеральна та будівельна сировина).
Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, грунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.
При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин ко¬ристуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А - родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуа¬тацію; В - попередньо розвідані ресурси з приблизно визначени¬ми межами поширення родовищ; СІ - слабко розвідані та вивчені родовища; С2 - перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.
В інших країнах користуються дещо іншими класифікаціями природних ресурсів, але вони близькі за змістом до наведеної.
Розвиваючись, людство наростаючими темпами збільшувало кількість і обсяги споживання усіх видів природних ресурсів. Зростання за останні 150 років майже в 130 разів лише про¬мислового виробництва зумовило небачений рівень споживання всіх видів природних ресурсів. Так, СІЛА, колишній СРСР, а та¬кож країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людсь¬кої діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористу¬вання є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної со¬ціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на при¬родне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.
Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основ¬них фактори: 1) головний - трудові ресурси (населення); 2) за¬соби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо); 3) природні ресурси. Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині - дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.
Одним із принципових моментів при вирішенні завдань еконо¬міки природокористування є необхідність застосування інтегрова¬ного підходу до збереження й раціонального використання при¬родних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.
Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати при¬родно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фак¬тори з кінцевою продукцією.
Вдосконалення природокористування - міжгалузева пробле¬ма, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визнача¬тися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.
Існують три шляхи соціально-економічного зростання: 1) нарощування маси тих же ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності їх використання; 2) нарощу¬вання маси тих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективно¬сті їх використання; 3) підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.
Найкращим, звичайно, є третій шлях - шлях інтенсивного зростання. Перший - класично екстенсивний, найбільш згубний для природи. Нині переважає другий шлях, перехідний, при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами карбо¬ванців. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує докорінних змін в економічному механізмі, запровадження про¬гресивних відносин на конкурентній основі з обов'язковим ураху¬ванням природоємності. А ці зміни можливі лише за умови масо¬вих зрушень у свідомості людей.