Державне управління у сфері економіки

Цікаво, що цей особливий вид монополізму породив і особливий вид конкуренції. Це не конкуренція між товаровиробниками за те, щоб виробити товарів більше і кращої якості, а конкуренція між відомствами за капітальні вкладення, за додаткові кошти і фонди. В умовах державної монополії на організацію управління, планування тощо підприємства-виробники змагаються не за покупця на товари та послуги, а зате, щоб органами державного управління було встановлено невисокий план, а також високі ціни, котрі дозволяють за мінімальної виробничої та комерційної активності виконати поставлене завдання. Внаслідок такої конкуренції між виробниками, виникає ще один протиприродний вид конкуренції, характерний для ситуації, коли «ринок» працює не на споживача, а на виробника. Це — конкуренція між покупцями товару, продукції та між споживачами послуг .

Безумовно, такий вид «конкуренції» не може вважатися нормальним.

Спроби подолати монополізм управління економікою або у всякому разі пом'якшити його негативні наслідки в історії Радянської держави здійснювались неодноразово, причому не лише в періоди «реформації», але й у так звані, «застойні часи».

Зокрема, неодноразово мова йшла про необхідність розширення прав господарюючих суб'єктів. Для того, щоб пом'якшити централізацію управління (тобто, фактично хоч трохи зменшити чи подрібнити монопольні засади у цій сфері), свого часу були створені господарські системи.

Однак, саме по собі включення управлінського апарату до складу господарських систем практично нічого не дало, хіба що діяльність органів управління систем почали зараховувати до виробничо-господарської.

Вказана проблема загострювалась тим, що монополізм державного управління, поєднаний з делегуванням державою тих чи інших повноважень певним державним органам, сполучався з колізією «вузьковідомчих» та «місницьких» інтересів, які не міг подолати і «політичний підхід» до вирішення господарських питань.

У середині 80-х років відбувався пошук шляхів виходу з ситуації, що склалась, але слід зазначити, що й широкомасштабний економічний експеримент , і введення «повного господарського розрахунку і ряд заходів, спрямованих на підвищення якості продукції , й удосконалення структури управління, і спроба сполучити централізоване управління з розширенням самоуправління не дали бажаного результату.

Успадкована політична система, сам тип управління робили неможливими кардинальні реформи щодо подолання старих засад діяльності держави у цій сфері. Не справдились суспільні очікування від державного управління та реформ у цій сфері, що обумовлювалося недостатньою послідовністю заходів, які вживались. Прикладом таких недостатньо завершених кроків може бути, наприклад, Закон СРСР про державне підприємство (об'єднання) 1987 року, на який покладалось чимало надій, але який так і не вчинив помітного впливу на правове становище підприємств.Чинник цих невдач, на наш погляд, в тому, що при збереженні центральних органів державного управління економікою (чи то в масштабах СРСР, як то було раніше, чи то в масштабах України або навіть в масштабах окремих регіонів чи окремих галузей) зберігається монополія управління. Причому ця монополія зберігається незалежно від того, чи реалізуються владні повноваження безпосередньо міністерством, чи вони делеговані органу міністерства, відомства певного регіонального рівня.

На нашу думку, подолання монополізму державного управління має відбуватися у двох напрямках. Один із них пов'язаний з плюралізмом суб'єктів підприємницької діяльності, розширенням реальних прав державних підприємств, створенням рівних умов для підприємств (підприємців) усіх форм власності . Причому, якщо державні підприємства потребують реального розширення прав, то для недержавних підприємств необхідності в цьому немає, оскільки вони від початку мають бути вільні у визначенні кола своїх прав в межах чинного законодавства.

Отже, йдеться про забезпечення реальних прав державних підприємств, які, будучи формально закріпленими у Законі, в той же час обмежені змінами та доповненнями в Закон про підприємства (стаття 14 та ін.), а також практикою діяльності вищестоящих органів управління.

Інший напрямок подолання монополізму управління економікою полягає, на нашу думку, у створенні реальних альтернативних можливостей для конкуренції підприємств державного та недержавного секторів економіки, створенні альтернативних систем матеріально-технічного забезпечення, ринку цінних паперів та ресурсів, зміні системи планування державного сектору економіки, зміні системи державного замовлення — переведення його на засади встановлення реальних прав та обов'язків державних органів-замовників та виробників.