Державне управління у сфері економіки

Якщо основу державного управління агропромисловим комплексом складає вплив на розвиток виробництва, то регулювання — це такий цілеспрямований вплив суб'єктів на об'єкт, коли визначається напрямок, рамки функціонування об'єкта, встановлюються глобальні стратегічні цілі, головні задачі, засоби їхнього вирішення. Державне регулювання відрізняється від державного управління специфікою методів і форм впливу, а також суб'єктами.Аналіз чинного законодавства показує, що регулювання припускає напрямок діяльності декількох систем галузевих органів, постановку загальних питань, а управління забезпечує безпосередній вплив на підприємства і установи, тобто такий вплив, коли між суб'єктом і об'єктом управління немає проміжних ланок. Управління, яке не має безпосереднього характеру, перетворюється на регулювання. Виокремлюються наступні характерні ознаки державного регулювання відносин в аграрній сфері: йому притаманний державно-правовий характер регулювання; в ньому виявляється внутрішня функція держави; його змістом є : підтримка у визначеному режимі грошово-фінансової системи; регулювання витрат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури; регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регулювання на макрорівні структури виробництва; розробка організаційно-економічних заходів для охорони навколишнього середовища і т. ін.

Державне регулювання має на меті досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення в продуктах харчування, сировині і продовольстві рослинного і тваринного походження. Задачею державного регулювання є координація і розвиток міжгалузевих і внутрішньогалузевих зв'язків.

Вищесказане дає підставу визначити державне регулювання як економіко-правові заходи, спрямовані на встановлення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарювання, з метою поліпшення організації виробництва і доведення до споживача продукції сільського господарства .

Суб'єктами державного управління агропромисловим комплексом виступають органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників.

Об'єктами державно-правового регулювання виступають матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва1. До головних з них необхідно віднести: землі сільськогосподарського призначення, які виступають як головний засіб сільськогосподарського виробництва і як просторово-операційний базис; усі галузі і підгалузі сільськогосподарського виробництва (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво); відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян-власників худоби і птиці.

У порядку державно-правового регулювання агропромислового комплексу приймаються і застосовуються відповідні законодавчі акти: «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» в редакції Закону від 15 травня 1992 р. , «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. , «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. , Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. та ін.

Перехід України до ринкової економіки передбачає: формування системи економічних інститутів державного управління, розробку й узгодження стратегії економічної, соціальної і науково-технічної політики, зміцнення умов функціонування ринкових відносин, регулювання пропозицій та попиту на товари, перерозподіл доходів населення і суб'єктів господарювання, стимулювання виробництва нової продукції, бюджетного фінансування регіональної політики, збереження навколишньої природного середовища. З метою досягнення вказаних завдань концепція Національної програми відродження села на 1995—2005 роки вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; удосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних ресурсів; розроблення системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, та ін.

У цьому зв'язку можна говорити про наявність відповідних принципів державного регулювання сільського господарства, що, як правило, відображені у діючій правовій системі: одні з них безпосередньо зафіксовані в правовій нормі; інші необхідно виводити із загального напрямку правового регулювання взаємин суб'єктів; треті закріплені в локальному законодавстві; четверті, хоча і не знайшли конкретного відображення в законодавстві, але є ідеями, що проходять через систему законів і норм.