Державне управління у сфері економіки

Державне управління економікою передбачає пряме втручання органів державної виконавчої влади в діяльність господарюючих суб'єктів, безпосереднє керівництво нею шляхом оперативно-розпорядчих дій, яке виражається в тому, що держава перебирає на себе функцій прогнозування, планування, організації господарської діяльності суб'єктів та контроль за її ефективним здійсненням.

У такому значенні державне управління економікою було притаманне СРСР — авторитарній державі, економіка якої ґрунтувалася на державній власності на засоби виробництва і переважну кількість виробленої продукції, на праці, де економічне стимулювання затьмарювалося малоефективним ідеологічним. У таких умовах керування господарською діяльністю підприємств, що базувалися на державній та квазідержавній (так званій колгоспно-кооперативній) формах власності, цілком покладалося на відповідні органи державної влади, а саме — органи управління економікою. Намагання здійснювати централізоване управління економікою, недовіра до самостійності й ініціативності (вірніше, недопущення такої самостійності та ініціативності) власне суб'єктів господарської діяльності призводило до створення громіздких загальносоюзної та республіканських систем управління економікою з дублюванням управлінських функцій ланками системи як у горизонтальній, так і у вертикальній площинах. Це тягло неефективність управлінських рішень, зволікання з їх прийняттям, багаторазову «перестраховку» тощо. Все це негативним чином впливало на економіку в цілому.

У такий спосіб органи державного управління економікою здійснювали комплекс дій, які практично визначали базові параметри функціонування підприємства. За таких умов керівництво підприємства діяло безініціативно, постійно намагаючись перекласти відповідальність на керівні органи і уникаючи новаторських рішень у стратегії та тактиці роботи підприємства.

За умов зміни суспільного ладу, а отже переходу до іншої системи господарювання — економічної сфери сталися серйозні зміни, що спричинили її ускладнення. Плюралізм та рівноправність форм власності на засоби виробництва, свобода підприємницької діяльності, вільний рух товарів, послуг та фінансових коштів на території України і нові можливості для здійснення зовнішньоекономічної діяльності, приватизація значної частини державного сектору економіки спричинили появу і динамічне зростання приватного сектору економіки, пожвавлення товарообігу, появу конкуренції, вільне ринкове ціноутворення, ускладнення економічної інфраструктури, значної інформатизації економічної діяльності. Зміна структури власності призводить до зміни структури державного управління. Це вимагає поступового переходу від державного управління економікою до державного регулювання економічних процесів.Яким повинно бути державне регулювання економікою в умовах ринкових відносин у нашій державі, який зміст вкладати в це поняття, які його методи, функції та межі? Знайти відповіді на ці запитання – основна мета цієї наукової роботи.

1. Сутність державного управління економікою

Під державним регулюванням розуміють лише загальне впорядкування суспільних відносин в конкретній сфері економіки, що провадиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, що їх повинні дотримуватися рівною мірою всі учасники суспільних відносин у даній сфері, так само як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб’єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодження конфліктів і т. ін. — з метою забезпечення стабільного функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої регульованої сфери економіки у напрямку розширення виробничих потужностей, впровадження новітніх технологій та інформатизації виробничого процесу, створення позитивних гарантій здійснення соціально-економічних прав людини (як такі виступають, наприклад, збільшення кількості робочих місць та забезпечення гідних умов праці) — і найсуттєвіше — більш широкого і якісного задоволення потреб споживачів продукції — товарів, робіт, послуг .

У межах системи конкурентної економіки ринок має менше обмежень, ніж за планової економіки. Виробництво товарів відповідає споживчому попиту і вимірюється спроможністю громадян платити за них гроші, які є безособовим посередником за будь-якого обміну. В умовах ринкової конкуренції в економічних операціях бере участь величезна кількість покупців і продавців. І жодна з фірм не має влади, яка дозволила б їй диктувати ціну товару або вирішувати, у якій кількості його виробляти .

Але складна, багатоукладна економіка містить у своєму складі і державний сектор, який відіграє у її функціонуванні не останню роль. Перебування майна у державній власності передбачає необхідність існування відповідної розгалуженої системи органів державного управління, на які покладаються виконавчі і розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. Тут держава реалізує всі свої повноваження, як власник майна, застосовуючи як економічні, так і позаекономічні, адміністративні методи.