Концепції державного регулювання економіки
Починаючи з післявоєнних років, в країні здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Зокре¬ма, були розроблені і реалізувались (або реалізуються) та¬кі. наприклад, як план розвитку території країни на 1960— 1970 р.р., план комплексного розвитку країни (1969—1985 р.р.), план реконструкції Японських островів (план Танаки), план «Інтегрованого розселення» на 1976—1990 рр. (ЗІР), програма трансформації економічної структури Японії. Остан¬ня, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії напере¬додні XXI століття. Відповідальність за складання і реалі¬зацію економічних планів несе державне Управління еконо¬мічного планування. Воно застосовує в своїй роботі найновіші методи експертних оцінок, економічного прогнозування і програмування.
Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Держава через Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості, Міністер¬ство фінансів, Управління економічного планування, різні спеціальні комісії і комітети впливає на різні сторони еконо¬міки: економічне зростання (темпи, структури власності, розвиток освіти і науки, на ціноутворення, політику кредиту і грошового обігу, на розробку стратегії зовнішньоекономіч¬них зв'язків). Форми дії на приватний капітал в Японії охоп¬люють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і полі¬цію, контроль з боку державних органів управління, систе¬му економічних заходів (надання грошових субсидій, регу¬лювання цін, введення додаткових податків, надання подат¬кових пільг, застосування диференційованої кредитної полі¬тики, політики прискореної амортизації). Так, зокрема, зав¬дяки практиці прогресивних амортизаційних відрахувань ви¬робники отримали можливість не тільки використовувати нове і найновіше устаткування, але, й забезпечити заміну морально застарілого устаткування навіть, тоді, коли не за¬кінчився строк його фізичного зносу. Застосовуючи арсенал перерахованих економічних важелів, держава здійснює про¬текціоністську політику в галузях і сферах суттєво важли¬вих для Японії.
Японія має великий досвід державного управління нау¬ково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгостро¬кове планування випуску і збуту продукції, досягнення єди¬ної думки «знизу вверх» — в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.
Ефективність державного регулювання економіки в Япо¬нії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.
Скандинавська модель
Характеризується деякими особливими рисами державно¬го регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з уря¬довими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської спів¬дружності — більший ступінь соціального захисту і забезпе¬чення населення.
В системі державного регулювання країн Північної Єв¬ропи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни), для якого характерним є невтручан¬ня уряду у функціонування ринку і фінансових інституцій, вільний розвиток приватних структур, участь уряду у роз¬витку освіти і розвитку ринкової інфраструктури, пізній (пі¬сля Другої світової війни), якому властиве запровадження жорсткого регулювання ринку, політики, спрямованої на підтримання низького рівня безробіття через збільшення сектора сфери послуг.
Спільним для політики скандинавських країн є прагнен¬ня досягнення консенсусу в економічному розвитку (між при¬ватною власністю і громадською діяльністю). Відмінності державного регулювання проявляються в особливостях по¬єднання різних елементів та засобів регулювання в кожній країні даної групи.В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. Це дозволяє виділити особливу Шве¬дську модель ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сек¬тора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика де¬ржави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабіль¬ної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростан¬ня, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економі¬чної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політи¬ки є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіона¬льна політика.