Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття

19,8

15,3

9

Недержавний30384758717480,284,791

Джерело: Статистичний щорічник України за 1989-2002 рр.

Водночас кількісне скорочення підприємств державного сектора ніяк не можна ототожнювати з поняттям демонополізації виробництва. Станом на 1 січня 2000 р., в Україні офіційно визнано монополізованими загальнодержавні ринку 584 товарів (товарних груп) і 4186 регіональних і локальних ринків 184 товарів (товарних груп). На цих ринках монопольне становище займали 3395 суб'єктів господарювання. Протягом усього перехідного періоду особливо високий рівень монополізації зберігався на ринках постачання електроенергії, централізованих тепло- і водопостачання, нафтопостачання, транзитних послуг, зв’язку, матеріально-технічного забезпечення АПК, комунальних послуг (газопостачання населенню), продовольчих і речових послуг, спеціалізованих послуг морських портів тощо.У розвинутих країнах світу найпоширенішими методами державного регулювання цін монополій вважають організацію конкурсів для входження на монопольний ринок і цінове регулювання діяльності безпосередньо на самому ринку (яке відбувається шляхом контролю за нормою прибутку або безпосеред¬ньо за тарифами). Як правило, регулювання норми прибутку здійснюється за допомогою встановлення надбавки на собівартість (практика США). При цьому компаніям дозволяється одержувати чистий прибуток у чітко визначених межах, а всі їхні виробничі показники (тарифи, інвестиції, прибутковість) перебувають під детальним правовим наглядом у відповідних органах виконавчої влади (федеральних комісіях, органах штатів і муніципалітетах). Більше того, у США регулярно проводяться публічні слухання комунальних підприємств. Тарифи встановлюються по кожному виду послуг або товарів виходячи з їх характеру (це вимагає розбивки їх собівартості за елементами з урахуванням обсягів продажу).

4. Перспективи розвитку галузей національної економіки

Основним пріоритетом національної економіки на сьогоднішній день є піднесення життєвого рівня народу, яке можна досягнути перш за все за допомогою високого рівня виробництва товарів народного споживання, включаючи продукти харчування.

Тому в промисловоcті України можна виділити такі напрямки її подальшого розвитку:

1.Прискорений розвиток усього комплексу галузей, пов'язаних зі створенням сучасної бази матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва та переробки.

2.Пріоритетний розвиток харчової, легкої та деревообробної промисловості, освоєння цими галузями широких аспектів внутрішнього ринку. Позитивним слід вважати той факт, що у 1998 р. виробництво непродовольчих товарів народного споживання зросло на 11% і продовжує зростати.

3.Розширення масштабів житлового будівництва. Як відомо, в країнах Заходу динаміка цієї сфери є основним індикатором внутрішньої економічної кон'юнктури. В Україні у 2000 р. введено в експлуатацію 5558 тис. м2 загальної жилої площі, тоді як у 1990 р. - 17447 тис. м2.

4.Енергозбереження на основі значного зниження енергомісткості всіх без винятку галузей. Як зазначалося на з'їзді УСПП, питомі енергозатрати на виробництво основних видів промислової продукції в Україні є в 3-5 разів вищими, ніж в економічно розвинутих країнах. У 2000 р. імпорт енергоносіїв коштував Україні майже 6 млрд. дол. За умов ощадливого використання паливно-енергетичних ресурсів цю статтю витрат можна було б істотно скоротити. І це є одним з пріоритетних завдань сьогодення. [3, c. 55]

Світовий досвід показує, що жодна країна, навіть найрозвинутіша, не може ставити за мету досягнення ефективної конкуренції за всім асортиментом вироблюва¬ної нею продукції. Пріоритет надається лише тим секторам економіки, які мають умови для здобуття конкурентних переваг на світовому ринку. Відповідно до цього повинні розподілятися ресурсні можливості держави і окремих галузей. При цьому мається на увазі не тільки підвищення ефективності господарського використання ресурсів, що само по собі дуже важливо, а й забезпечення становлення ефективної структури промислового виробництва.