Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття

Джерело: Статистичний щорічник України за 2002 р.

3. Необхідність державного регулювання структурних зрушень у рин- ковій економіці України

У II половині XX ст. структурний трансформаційний процес набув нових якісних рис і став невід'ємною частиною світового цивілізаційного прогресу. Досвід розвинутих країн показав, що високий рівень споживання на індустріальній основі досягається непомірно дорогою ціною: розтратою земельних ресурсів; нераціональним викори¬станням людського потенціалу; порушенням рівноваги між діяльністю людини та природним середовищем. За цих умов структурна перебудова покликана сприяти створенню засад нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвішими ознаками якої є:

1) перехід до нового технологічного способу виробництва і нового типу економічного зростання;

2) гуманізація і соціалізація економіки;

3) наявність різних форм власності та економічних укладів, еволюція економічних відносин та інститутів;

4) посилення інтеграційних процесів. [3, c. 49]

В Україні пошук власної моделі структуризації національної економіки перебуває на початковому етапі. Певну методологічну і практичну базу державної структурної політики було закладено у розробленому Міністерством економіки концептуальному варіанті Програми структурної перебудови, який було схвалено Кабінетом Міністрів України у квітні 1995 р. Наприкінці 1998 р. цією самою державною установою було завершено розробку нового широкомасштабного документа - Програми структурної перебудови економіки України на середньостроковий період 1999-2003 рр. Цим було зроблено подальший крок на шляху створення ефективної моделі економіки майбутнього. Нині розробляється проект Програми на більш віддалений період.У сучасній економічній теорії дедалі більшого поширення набуває теза про перехід постіндустріальних країн у нову стадію розвитку, її характерною ознакою вважають підвищення ролі та значення сектора інформаційних послуг і знання. Дійсно, у II половині XX ст. держави з розвинутою ринковою еконо¬мікою пережили вагомі структурні трансформаційні перетворення. По-перше, швидко розширилася сфера послуг. У США, Японії та Німеччини на ньому вже сьогодні зайнято 60-70% економічно актив¬ного населення, і ці показники мають тенденцію до подальшого зростання. По-друге, принципово нові, революційні зміни у системі суспільного виробництва викликала поява сектора інформатики та інформатизації. За прогнозними оцінками, у наступні 20-25 років для країн-лідерів індустрія інформації стане провідною галузю національного господарства з 15-20-процентним рівнем зайнятості населення. Ці фактори значно впливають як на глобальні процеси відтворення так і на спрямованість механізмів щодо збалансування економічного розвитку окремих країн та їх певних інтеграційних угрупувань. Крім того, на думку провідних західних вчених (таких, як Д.Бєлл, ДЖ. К. Гелбрейт, Д. Хенді, Ю. Хабермас, Р. Дарендорф та ін.) поява нової соціальної групи - працівників названих вище секторів економіки ("underclass") істотно змінює ціннісні пріоритети суспільства та його соціальні орієнтири.

На жаль, такий перелік проблем не є визначним для України, яка все ще переживає складний процес ринкового трансформування. Як відомо, структурні перетворення всіх сфер господарства нашої держави мають на меті реалізацію моделі відкритої конкурентної економіки і втілення на практиці стратегії європейського вибору. Водночас наміри щодо рівноправного входження до світового цивілізаційного простору мають грунтуватися на реальних еконо¬мічних передумовах. 3 огляду на це, особливої ваги набирає науковий аналіз тенденцій щодо трансформування галузевої структури української економіки і напрямів державного регулювання даного процесу.

Слід підкреслити, що Україна була лише однією з складових господарсь¬кого комплексу СРСР, тому її економіка підпорядковувалася загальносоюзним інтересам, серед яких розвиток ВПК і галузей, пов’язаних з виробництвом засобів виробництва, вважався пріоритетним. Структурні деформації, притаман¬ні українській економіці за часів командно-адміністративної системи, залишились і в умовах перехідного періоду. Питома вага енерго- і матеріало¬містких, а також екологічно небезпечних виробництв навіть зросла. У 2002 р. частка паливно-енергетичної та хімічної галузей досягла, близько 60% (проти 26,5% у 1990 р.). За цей самий період істотно скоротилися обсяги виробництва галузей, які мають інвестиційне призначення. Так, у структурі промислового виробницгва 2002 р. машинобудування і промисловість будівельних матеріалів займали близько 15% (проти 30,7% у 1990 р.); майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. [3, c. 49-51]