Галузева структура економіки України на початку ХХІ століття

61,7

57,8

58,5

60,0

65,3

65,3

69

68,1

Сфера послуг25,419,623,63638,342,241,5

40,034,73131,9

Джерело: Статистичний щорічник України за 1989-2002 рр.Як бачимо з наведених у табл. 4 даних, частка галузей, що належать до сфери товарного виробництва, поступово і неухильно скорочувалась. У 1997 р. цей показник досяг найменшої позначки – 57,8%. Причому найбільшого зни¬ження зазнала частка будівництва як вагомої складової інвестиційного ком¬плексу країни (з 7% у 1991 р. до 3,8% у 2002 р.). Слід зауважити, що почина¬ючи з 2000 р. в Україні розпочалися зміни у структурі інвестицій у виробництво в бік їх переважного зростання в промисловості. За прогнозними оцінками, цей процес відбуватиметься впродовж наступних 10 років. Лише після насичення промислового і товарного виробництв (у обсягах у розрахунку на душу населення до рівня розвинутих країн світу) у нас розпочнеться період становлення постіндустріального суспільства з принципово новою структурою економіки, де питома вага послуг стане неухильно зростати.

Вагомим фактором активізації процесів реіндустріалізації, безумовно, є регулююча роль держави. Світовий досвід доводить, що в розвинутих постіндустріальних економіках структурна політика завжди відігравала важливу роль у забезпеченні стабільного розвитку. Система державного управління постійно використовувала широкий спектр регуляторних і законодавчих заходів, що дозволяло трасформувати національну економічну систему для забезпечення якнайефективнішої діяльності окремих суб'єктів господарювання.

Слід зазначити, що для розвинутих країн світу сучасний етап удосконалення „неоліберального світового економічного порядку” йде такими трьома основ¬ними напрямами:

1.перетворення основ конкурентоспроможності центрів світового господарства (надання пріоритетів інноваційному розвитку, сфери послуг та ін.);

2.формування нових національних економічних регуляторів з урахуванням їх взаємодій з регуляторами світового господарства (створення спільних економічного та правового просторів, тощо);

3.постійне посилення впливу на економіку країн, які розвиваються. [10, c.227]

За таких умов Україна повинна одночасно пристосовуватися до двох магістральних змін у формуванні нової економічної системи. Це стосується, по-перше, лібералізації внутрішньої системи господарювання з створенням ринкових регуляторних механізмів, а по-друге, глобальної неолібералізації, що розмиває міжнаціональні бар’єри та сприяє становленню єдиного глобалізованого економічного середовища з вільним рухом товарів, послуг, капіталів і робочої сили. На цьому етапі ми акцентуємо увагу лише на першому напрямі. Найвагомішим фактором структурних перетворень в умовах лібералізації внут¬рішнього ринку є антимонопольна політика держави, яка за допомогою цінових факторів забезпечує розподіл прибутків між галузями та підприємствами. У свою чергу, нормальна прибутковість галузей сприяє формуванню фінансових ресурсів національного походження для подальшого реінвестування виробницт¬ва і безперебійного процесу розширеного відтворення. Слід зазначити, що, починаючи з 1991 р., головну увагу у процесах демонополізації в Україні було спрямовано на ліквідацію монополії державної власності на засоби виробництва і товарно-матеріальні цінності. Великого поширення набула теза про автома¬тичне формування конкурентного середовища за умов активного роздержав¬лення та приватизації. Про темпи цих перетворень свідчать дані, наведені в табл. 5.