Інвестиційна діяльність в Івано-Франківській області та оцінка її результатів

По-друге, валові доходи за мінусом валових витрат від поточної діяльності, відповідно до законодавства більшості країн підлягають оподаткуванню. Водночас одержані інвестиційні ресурси не повинні оподатковуватися і в повній сумі спрямовуються на фінансування відповідних затрат.

У практиці не завжди дотримуються цього важливого принципу розмежування сфери інвестиційної та поточної діяльності. Не враховано цей принцип і в деяких положеннях діючого законодавства України. Незважаючи на те, що відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.4.25, суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій, не є об'єктом оподаткування, деякі інвестиційні операції переплітаються з поточною господарською діяльністю і підлягають оподаткуванню.

При встановленні інвестиційної політики у сфері господарювання необхідно враховувати фази інвестиційної діяльності. У процесі реалізації кожного інвестиційного проекту можна виділити три етапи, фази: передінвестиційну, інвестиційну і фазу контролю повернення вкладеного капіталу (рис. 1.5).

На передінвестиційній фазі здійснюється мотивація і визначення напрямів інвестиційної діяльності. Вона повинна бути узгоджена з обсягами та структурою фінансових ресурсів суб'єкта господарювання, які можуть бути вилучені з обороту і спрямовані на здійснення реальних інвестицій чи придбання на інвестиційному ринку фінансових активів.

Далі пропонується здійснити підбір найбільш вигідних варіантів інвестування, вибір певних інвестиційних проектів. Цей процес є досить складним і відповідальним. Необхідно обґрунтувати доцільність і прогнозну ефективність проекту, здійснити відповідні маркетингові дослідження, вивчити можливі інвестиційні ризики і забезпечити страхування інвестицій.

У світовій практиці існує кілька теорій, які дозволяють пов'язати можливі ризики і доходність інвестиційних проектів. Серед них слід виділити теорію портфеля, в основу якої покладено принцип зниження інвестиційного ризику за рахунок диверсифікації інвестицій. Суть теорії портфеля, розробленої американським вченим Г.Марковіцем, у тому, ще загальний ризик деякої комбінації інвестиційних проектів, що входять в інвестиційний портфель, завжди буде нижчим від суми індивідуальних ризиків кожного проекту. Пізніше даний науковий напрям був розвинутий, в результаті чого була розроблена модель, за якою з допомогою широкої диверсифікації, правильного підбору інвестиційних проектів при формуванні портфеля можна практично повністю уникнути несистематичних специфічних ризиків, притаманних конкретному об'єктові інвестування.

Рис. 1.5. Ринкова модель організації інвестиційної діяльності підприємства (фірми, компанії) [14].

Український ринок цінних паперів та інших інструментів фондового ринку перебуває на початковій стадії. Тому доцільно було б при розробленні вітчизняних теорій і правил вибору оптимальних варіантів інвестування більш широко застосовувати світову практику з питань формування інвестиційного портфеля.

Процес інвестування в структурі інвестиційної діяльності є найголовнішою, найвідповідальнішою фазою. Це стосується насамперед такої сфери реального інвестування, як капітальні вкладення. Якщо при фінансовому інвестуванні в цю фазу входить декілька процедур, пов'язаних з документальним оформленням інвестиції і перерахуванням коштів (передачею майна), то здійснення капітальних інвестицій охоплює широкий спектр підготовчих робіт: проектування, виділення земельної ділянки, визначення учасників реалізації проекту (забудовника, проектувальника, генпідрядної організації, субпідрядників), принципів організації матеріально-технічного забезпечення. До цього циклу належать також виконання будівельно-монтажних робіт, придбання машин і устаткування. Закінчується інвестиційна фаза введенням об'єктів в експлуатацію.Деякі автори до сфери реального інвестування включають також приватизацію підприємств [14,с.67]. Якщо підходити до цього питання з загальнодержавної позиції, то дійсно, продаж об'єктів приватизації через аукціони, за конкурсами, їх викуп трудовими колективами в обмін на грошові кошти приносить певне нагромадження капіталу в Державному бюджеті. Однак, для об'єкту приватизації цей процес означає лише зміну власника, яка не призводить до нарощування економічного потенціалу приватизованих підприємств, чи оновлення його матеріально-технічної бази. Водночас зміна власника, передача державою корпоративних прав на майно новим власникам свідчить, по суті, що змінився інвестор. Для нових власників придбання корпоративних прав приватизованого підприємства такою є інвестицією, як і придбання акцій на ринку цінних паперів. Тому більш правомірно процес приватизації віднести до ринку фінансового інвестування, ніж до реальних інвестицій.