Актуальність теми

Літературна мова та різні пласти живої розмовної мови були тією стихією, в якій Бабель почувався вільно. В мові героя, в само¬му

її складі, у тих словах та виразах, які він застосовує, Бабель чу-дово передає характер людини, її світогляд.У 1930-ті рр. присутність Ісака Еммануїловича в літературі бу¬¬ла майже епізодичною. Його мовчання стало притчею во язицех, а після смерті у 1936 р. могутього патрона Бабеля – Максима Горь¬ко¬го, про-сто небезпечним. Він розумів це, але виправити станови¬ще вже не міг. Проте мовчання Бабеля зовсім не означало творчого безпліддя. Важ¬ли-вим свідоцтвом цього є спогади фізика Олексан¬д¬ра Вайсберга, автора спогадів про радянські в’язниці, що відвідав Іса¬ка Еммануїло¬ви¬ча в Москві у 1932 р.: “…я спросил у писателя: “По¬чему вы больше не пишете?” На что Бабель ответил: “Кто вам сказал, что я не пишу?” – и показал на полке десяток пере¬плетен¬ных томов. Но это были ру¬ко¬писи. Бабель сделал иро¬ничное заме¬чବние о возможной судьбе этих текстов, если бы он предложил их издательству. Где эти неизданные произведения?”

Через сім років можна було запитати: а де ж сам Бабель?

Письменника чекала жахлива доля. У травні 1939 р. його ареш¬¬¬-тували. 17 березня 1941 р. Ісак Еммануїлович Бабель був роз¬стрі-ля¬ний в одному з підвалів московських в’язниць .

Бабель загинув, тому що не вписувався як художник у Вели-кий Радянськмй Міф. Саме уявлення Сталіна про розвиток літера-ту¬ри в СРСР у корні протирічило естетичним поглядам Бабеля.

Після смерті Сталіна в 1953 р. Бабеля було реабілітовано і його твори знову почали видаватися.

У наш час творчість Бабеля має багато прихильників. Він був, безумовно, дуже талановитою людиною. Його люблять за ори¬гі¬наль-ність та неповторність, почуття гумору та оптимізм.

4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ

Олеша Юрій Карлович народився у 1899 р. в Єлизаветграді (тепер Кіровоград). Дитячі та юнацькі роки провів в Одесі, де і по¬чав займатися літературою. У цей час знайомиться з В. Катаєвим, Е. Багрицьким, І. Ільфом, які входили до “Колективу поетів”. З 1922 р. жив у Москві, працював як фейлетоніст у редакції газети “Гу¬док”, з якою в цей час також співпрацювало багато інших ві¬до¬мих письменників та поетів (М. Булгаков, В. Катаєв, І. Ільф, Є. Пе¬т¬ров та інші) .

У своїй художній прозі та драматургії Олеша в своєрідній емційно-гострій формі відображає боротьбу двох світів, двох куль¬тур, яка розгортається ним у плані боротьби ідейно-психоло¬гі¬ч¬¬них принципів.

Олеша – яскравий художник, великий майстер форми. Він вмів підмітити та передати ту чи іншу деталь, чуттєвий образ явищ дійс¬но¬сті. Широко використані автором метафори та порівняння відріз¬няю¬ться свіжістю і гостротою; він передав ними відтінки настроїв ге¬роїв, своє авторське життєставлення.

Перший великий твір Олеши – роман-казка “Три товстуни” (1924) – відразу ж отримав визнання в читачів. Однойменну п’єсу поставлено у багатьох театрах, зокрема українських, однойменний фільм вийшов у 1967 р.; балет (композитор – В. Оранський) з’яви¬в¬ся у 1935 р., опера (композитор – В. Рубін) – у 1956 р.

Особливе місце у радянській літературі 1920-х рр. займає ро¬ман Ю. Олеші “Заздрість”, головним героєм якого є слабка, непри¬ла¬штована, рефлектуюча людина Микола Кавалеров. У живий, ен¬е¬¬р¬¬гійний час, час інтенсивної організації нового життя пасивний спо-гля¬дач, мрійник, поет не доречний…Проте Олеша описав цілком реаль¬ний тип свого сучасника – своєрідний сатиричний варіант “зайвої лю¬ди¬ни”. Та невдаха, усіма принижений, програвший все життя Ка-вале¬ров тим не менш у чомусь вище за своїх героїв-переможців Андрія Ба¬бі¬че¬ва та Володі Макарова. Слабкості Кавалерова обер¬таю¬ться на його позитивні якості: він слабкий, тому делікатний, па¬с¬ивний, тому спос¬те¬реж¬ливий, бездіяльний, але він поет. Проте сим¬патії та антипатії пись¬менника не заважають його іронічному ставленню до відображе-них людей та подій. Олеша сміється над Ка¬валеровим, його заздрістю, його капітуляцією перед життям, смієть¬ся над “ковбасником” Андрієм Бабічевим – удачливою, силь¬ною, цілеспрямованою людиною, яка ба-чить світ тільки через своє харчове підприємство. Сміється над Іваном Бабічевим – цим повели¬телем тьми, що викликає потвор, над його мни-мою величчю. Тому роман “Заздрість” – це траги¬комедія, що іскриться блискучою, тонкою іронією.