Актуальність теми
Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих спо¬ді¬¬вань” . І справді, ще жили у пам’яті заманливі гасла революції, здବвалося, що утопія може стати реальністю.
У цей час ідея революційного боргу, захисту пролетарської спра¬-ви від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала дея-ких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “А⬬тбіографії”, де Бабель розповідає, як за порадою Горь¬кого він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був че-кіс¬том” (дочка Бабеля це заперечувала) .Це був час, коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити, яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування, які проіснували до початку 1930-х рр. Кожна гру¬¬па письменників мала свою думку стосовно подаль¬шо¬го роз¬вит¬ку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводи¬ла¬ся до за¬хи¬с¬¬ту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.
З розвитком тоталітарної системи влада зрозуміла, що їй необ¬хі¬д¬но мати підтримку з боку письменників. Так виник літературний стиль, що отримав назву “соціалістичний реалізм”. Багато письмен¬ників виїзжає на місця та пише книги про чудовий хід колек¬тиві¬за¬ції та індустріалізації (Паустовський, наприклад, написав книгу про освоєння Кара-Бугазькогї затоки у Каспії) .
Особливо жорстким став контроль держави над літературою піс¬ля появи 23 квітня 1932 р. Спілки радянських письменників, що оᒺ䬬нувала всіх письменників, які підтримували радянську владу.
Вичерпну картину цієї епохи залишив Булгаков у своєму безсме¬р¬т¬но¬му романі “Майстер та Маргарита”. Він описує дію цензури, к¬ли ніщо не може бути надрукованим без дозволу партії. Все, що супе¬речило поглядам влади, не мало право на існування. Булгаков пи¬ше про спілку письменників, як про сотні бездарностей, що утри¬муються владою. І найголовніше – він протиставляє справжнього п謬сь¬менника – Майстра – радянізованому – Без¬дом¬но¬му, який пише на замовлення влади. Автор недарма не дає Майст¬рⳠвласного іме¬ні, він символізує ціле покоління справжніх письмен¬ників. Май¬с¬¬¬тер не може вільно творити в умовах радян¬ської дійсності і Бул¬га¬ков переносить його в інший світ, туди, де йо¬го творчості нічого не буде заважати. На жаль, реальним майст¬рам того часу так не пощ¬а¬с-тило.
3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ
Бабель Ісак Еммануїлович народився в 1894 р. в Одесі в ро-ди¬ні купця. Його перші роботи, що пізніше увійшли до “Одесских рас¬¬¬¬сказов”, були опубліковані 1916 р. в журналі М. Горького “Лі¬то¬пис”. Та царські критики визнали їх грубими та непристой¬ни¬ми. На від¬мі¬ну критиків, Горький похвалив короткий, натуралістич¬ний стиль молодого письменника, в той же час порадивши йому “ба¬чи¬ти світ” .
З 1917 по 1924 рр. Бабель змінив кілька професій, воював у Пе¬ршій Кінній армії. Увесь цей час, як писав сам письменник, він вивчав життя, набирався життєвих вражень, не забуваючи про сло¬ва свого старшого товариша .
Після громадянської війни матеріалом для його літературних ви¬ступів послужив побут Першої Кінної армії. Перша його опо¬відь із циклу “Конармія” з’явилась у 1923 р. У “Конармії” Бабель роз¬кри¬ває перед читачем правдиві та повні трагізму сторінки літопису громадянської війни в Росії.
Надалі творчість письменника, що стосується тематики, роз-ви¬ва¬лася дво¬ма основними напрямами: з одного боку, він пише ряд н¬вел, об’єд¬наних у книгу “Конармія”, з іншого – розробляв на ма¬т嬬ріа¬лах єв¬ре鬬ського містечкового побуту п’єси для театру (“За¬хід”) і кіне¬ма¬тографічний сценарій (“Беня Крик”). Останні, в свою чергу, чітко пділяються на автобіографічні та епіко-романтичні, го¬ловним персо¬на¬жем яких є Беня Крик.
Своєю ходожньою манерою Бабель виділяється навіть серед яс¬к-равих та своєрідних літературних талантів 20-х років. В ньому, за ви-словлюванням головного редактора журналу “Красная новь” Во¬ро¬н-ського: “…мечтатель сталкивается…с реалистом, ощутившим глу¬бо-кую правду непосредственной реальной жизни, может быть, гру¬¬бой, но полнокровной и цветущей. Столкновением этих про¬ти¬вположных эмоций и настроений питаются основные движущие мтивы его тво¬р-чества, причем реалист Бабель решительно по¬беж¬дает мечтателя” .
Бабель чудово знає те особливе середовище та тих пер¬сона¬жів, яких описує. За спогадами К. Паустовського, Бабель взагалі писав спи¬-раючись тільки на те, що бачив, спостерігав сам. Він казав Паус¬то-вському: “Я не умею выдумывать. Я должен знать все до пос¬л嬬дней прожилки, иначе ничего не могу написать. На моем щите вы¬ре¬зан де¬виз – подлинность!” Саме тому над “Одесс¬кими рассказами” витає осо-бливий дух Молдаванки, дивна суміш бандитизму та мі¬с¬течкового міщанства: торговки “тьоті Пєсі”, “ари¬с¬тократи” і богачі Тартаков¬сь¬кі та Ейхбауми, рабіни і прикаж¬чики створюють з бан¬ди¬та¬ми свій світ з особливим побутом, пра¬ви¬лами та етикою. Найголо¬в¬ні¬ший ге¬рой “Одесских рассказов” Беня Крик – химерне поєднання цьо¬го мол¬да-ванського міщанства, бан¬дит¬ської сміливості, диво¬ви¬ж¬ної сприт¬но¬с¬ті та вправності. Герої Бабеля завжди в русі, в дії. Письменник чу¬до¬во володіє діалогом. Його пер¬сонажі розмовляють своєю мовою, в діа-лозі немає літературщини, стилізації.