Актуальність теми

Не знайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, керівники Одеси повели місто новим шля¬хом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук, а збл謬же¬н¬ня з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків .

Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі, тут частіше чу¬¬лося вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі біль¬ше свободи, ніж в інших місцях Росії.

Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:

Там все Европой дышет, веет,

Все блещет югом и пестреет

Разнообразностью живой.

Язык Италии златой

Звучит по улице веселой,

Где ходит гордый славянин,

Француз, испанец, армянин,

И грек и молдаван тяжелый,

И сын египетской земли…

У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв, і це не були звичайні, рядові люди: кріпаки, що втікли від па¬нів були найенергійнішими, найсміливішими та найбільш сво-бо¬до¬лю¬би¬вими серед своїх односельчан, бо наважилися на багатокіло¬ме¬тро¬ву та небезпечну дорогу; болгари і греки, що не бажали терпі¬ти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енер¬¬гі¬йні та сміливі представники різних народів. Недарма один із мандрівників, що побував у Одесі на початку ХІХ ст., писав, що на¬с嬬лення Одеси – “це волевий накип народу” , і ця особливість збе¬ре¬г¬лବся протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енер¬гі¬й¬ними, сміливими, заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів, що взяли найкраще у своїх пре¬д¬ків.

Отже, коротко ознайомившись з історією Одеси та її меш-кан¬ців, можна зробити висновок, що це незвичайне місто. І нема нічо¬го дивного в тому, що одеська література теж має свої особливості. Перше, що на¬сам¬перед об’єднує всіх одеських письменників – по¬чут¬тя гумору, яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття, як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто ви¬ко¬ристовують специ¬фічну одеську мову. Особливо полюбляв кори¬сту¬ватися цим прийо¬мом Ісак Бабель.

Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену”, що склався під впливом ряду історичних, культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками, що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси, зокрема періоду 1920-30-х рр., має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсій¬ної програми.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст.

Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми, які хвилювали художників, а й весь арсенал художніх засобів, сам тво-р¬чий метод визначались часом, рівнем розвитку соціальної та худож¬ньої думки суспільства.

Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських пог¬ля¬дів. Художник, навіть тоді, коли у розумінні історії та людини в謬переджає епоху, не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відби¬ва¬єть¬¬¬ся на характері його ідеалів. Реальна дійсність, соціально-фі¬ло¬соф¬сь¬кі та ідейно-естетичні уявлення про людину, суспільство та зав¬да¬н¬ня мистецтва завжди мають пряме відношення до худож¬ньо¬го ме¬тоду письменника.