Розвиток української культури в другій половині ХХ ст

Тоталітарна адміністративно-бюрократична система в середині 70-х років вичерпала себе і увійшла в суперечність із вимогами суспільства. Це відбилося на всіх сторонах суспільного розвитку, у тому числі й на системі охорони здоров'я. Доля бюджетних видатків на охорону здоров'я неухильно зменшувалась: у 1960р. — 6,6%; у 1985р.— 4,6 %; у 1990 р. — близько 3 %. Це різко сповільнило про¬цес оновлення матеріально-технічної бази охорони здоро-в'я, її модернізацію, призвело до зниження професійного і морального рівня медичних працівників.

Незважаючи на те що радянська тоталітарно-бюро¬кратична система негативно впливала на культурні проце¬си в Україні, гальмувала їхні демократично-національні тенденції, український народ жив, працював, творив. Навіть у нелегких умовах утисків та переслідувань жила і розви¬валася вибита фізично і понівечена духовно українська культура, яка досягла чималих успіхів і зробила певний внесок у скарбницю світової культури.

6. Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу.

Безкровна поява майже в центрі Європи суверенної України, її політичне відродження суттєво вплинули на суспільні та геополітичні реалії не тільки в цьому регіоні, а й в усьому світі: посилився інтерес країн світової співдруж¬ності до її економіки, історії, національно-політичного і на¬ціонально-культурного відродження, міжнародних зв'язків. Це стало можливим тому, що в середовищі українського народу за багато століть сконцентрувався величезний по¬тенціал цілісної духовної культури на противагу постійним зазіханням на колонізацію українських етнічних земель з боку чужоземних держав.

Збереглося чимало цінностей і традицій української національної культури, які нині мобілізують культурний самозахист українського суспільства, готують нову інтелек¬туальну еліту нації.

Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Ідея М. Грушевського грунтується на автохтонності розвитку українського народу, його культури. Вона з'явилась у реальному проголо¬шенні перед усім світом і практичному становленні укра¬їнської державності, що включає всі компоненти суспіль¬ного життя, зокрема культуру.

Разом з тим, жодна національна культура не може існу¬вати як замкнена, самодостатня — без творчого спілкування з іншими культурами. Здобутки української культури ста¬ють надбанням усього світу, оцінюються як національний внесок у міжнародний культурний процес.

Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції. Причини цього в тому, що українська куль¬тура перебувала в умовах тривалого бездержавного буття, коли для розвитку нації залишався тільки обмежений куль¬турний простір. Згідно з цим переконливими є слова Ч.Купчана, політичного оглядача газети "Лос-Анжелес Тайме", який після візиту Президента України Л.Кучми до США, аналізуючи українські проблеми у світовому контексті, писав: "Якщо державу не об'єднує національна ідея та І почуття відданості справі, що виникає на її основі, то най¬кращі люди, найсвітліші уми опиняються деінде. Ця "вте¬ча інтелекту" — переважно до Москви — позбавила країну інтелектуального капіталу, який так потрібен їй, коли йдеть¬ся "про творення нації та держави практично з нуля".

Розкрити інтелектуальний потенціал українського наро¬ду неможливо без реформування системи освіти, яка зав¬жди була могутнім чинником зростаючої соціальної функції культури.

Існуюча в Україні система освіти перебувала в стані, що не задовольняв вимог, які поставали перед нею в умовах розбудови української державності. Передусім це виявилось у невідповідності освіти досягненням людства.

Концептуально засади реформи освіти в Україні визна¬чені державною національною програмою "Освіта" ("Ук¬раїна XXI століття"), спрямованою на досягнення якісно нового стану навчання і виховання українських громадян, що відповідатиме сучасному цивілізованому рівню та її інтеграції у міжнародний світовий простір.

Відповідно до цієї програми навчальні заклади в зміст своєї роботи почали вводити елементи народної педагогі¬ки, етнографії, народної творчості. У багатьох школах було створено кімнати та куточки народного побуту, "українські світлиці". Бібліотеки шкіл поповнилися новими джерела¬ми з історії, літератури, мови, культури і мистецтва.Почала розвиватися туристське-краєзнавча робота. У 1994 р. в країні вже працювало 8,5 тис. гуртків цього профі¬лю. Набули поширення експедиції "козацькими шляхами", "Краса і біль України", конференції учасників краєзнав-чих пошукових загонів "Роде мій красний, роде мій пре¬красний", міжнародні форуми юних українців-краєзнавців "До оберегів відродження".