Розвиток української культури в другій половині ХХ ст
Одним із основоположників фольклорного стилю в ук¬раїнському мистецтві 60-х років був Віктор Зарецький. У пошуках власної творчої манери, перш ніж прийти до се¬цесії (зразок модерну), він глибоко вивчав зразки народ-ного мистецтва (Галина Собачко-Шостак, Марія Примаченко, Катерина Білокур). Розвиток сецесійного напряму в Україні В.Зарецький пов'язував з творчістю О. Мураш¬ка, Ф. Кричевського, Г. Нарбута. У тоталітарній державі за-знала утисків творчість багатьох художників, які утверджу¬вали самобутність української культури, їхні твори не ви¬ставлялись або знищувались (Алла Горська, Опанас Заливаха, Іван Марчук та ін.).
Радянські часи повторили імперське прагнення царату. Всі складові культури великого європейського народу були поставлені в умови провінційних, а за своєю суттю куль¬турна політика імперського центру була асиміляторською.
4. Кращі традиції українського театрального мистец¬тва 20—30-х років продовжили такі діячі сцени, як В. Ва¬силько, Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягно, Д. Козач-ківський, В. Скляренко та ін. Справою життя Гната Юри (1887—1966) став Київський драматичний театр ім. І. Фран¬ка. Він очолював театр у 1926—1961 рр., з 1954р. — разом з М. Крушельницьким. Г. Юра був природженим імпрові¬затором в акторській і режисерській діяльності, постійно спрямовував репертуар театру до світової класики.
Серед режисерів 70-х років відомі А. Скибенко і С. Сміян. У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів — В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. За-горутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Шейко. Розвиток національного театру 90-х років по¬в'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров та ін. До режисерських здобутків Сергія Данченка належать вистави "Тев'є-Тевель" за Шолом-Алейхемом і "Біла во¬рона" Ю. Рибчинського та Г. Татарченка, поставлені на сцені Київського театру ім. І. Франка.
Світовим визнанням користується творчість Романа Віктюка, який розпочинав свою діяльність у Львові, а зго¬дом організував театр у Москві. Як режисер-новатор він по суті визначає театральну естетику XX ст. (спектакль "Мадам Батерфляй" за п'єсою американського драматурга Хуанга; "Лоліта" за класичним романом В. Набокова та ін.).
В українському музичному процесі 50—60-х років ви¬являються дві художні системи. "Офіційна музика" доби соціалістичного реалізму була художньою системою, в якій діють принципи естетики тотожності, штамп. Домінують твори, написані на "соціальне замовлення", "ювілейні" тощо. Інша художня система (Б. Лятошинський та його школа) грунтується на принципах естетики протиставлен¬ня. Тут домінують інструментальна непрограмна музика, камерність, що виявляється навіть у традиційних "мону¬ментальних" формах (зокрема, симфоніях).
У руслі другої художньої системи розвивається творчість композиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського, представників українського авангарду. Серед них — В. Годзецький, Л. Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.
Українські "авангардисти" прагнули вийти у своїй твор¬чості за межі традиціоналізму.
Національну музично-пісенну культуру розвивають про¬фесійні колективи - "Думка" (з 1930р. — Державна зас¬лужена академічна хорова капела України), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. — Державна заслужена хорова капе¬ла України), Український народний хор, організатором і ке¬рівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964). Но¬вих барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. Розширилися різно¬види симфонічної музики (Є. Станкович, В. Губаренко, М. Скорик).
Створені перші зразки рок-опери ("Орфей та Евридіка" О.Журбіна), джазові й естрадні композиції. Широкої по¬пулярності набули виконавці масової естрадної пісні (Со¬фія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук), рок-ансамблі.Оригінальним мистецьким явищем є українська авторсь¬ка пісня. У розвиток цього жанру вагомий внесок зробив Володимир Івасюк (1949-1979) — український поет і ком¬позитор, автор тексту і музики пісень "Я піду в далекі гори", "Червона рута", "Водограй" та ін. Творчість митця грун¬тується на фольклорних джерелах. Пісня "Червона рута" дала назву Республіканському фестивалю української пісні та музики.
З 1989 р. започатковані конкурси хорів ім. М. Леонтовича.
5. Після закінчення другої світової війни кількість медичних навчальних закладів в Україні значно зменши¬лась. У 1948 - 1949 рр. була проведена реорганізація медич¬ної освіти і введено новий профіль середнього медичного працівника, так званого фельдшера. У 1954р. існуючі ме¬дичні школи були реорганізовані в медичні училища для підготовки фельдшерів, санітарних фельдшерів, фельдшерів-лаборантів, акушерок, зубних техніків і фармацевтів.