Розвиток української культури в другій половині ХХ ст

План

1.Умови розвитку української культури в повоєнний період.

2.Дестабілізація. Літературне оновлення 60-х років.

3.Архітектура та образотворче мистецтво.

4.Розвиток театрального мистецтва. Музика.

5.Медичне освіта та наука.

6.Культура України на етапі становлення державності.

1. Незважаючи на великий моральний стимул, який надала більшовикам перемога у другій світовій війні, вла¬да була переконана, що війна завдала радянському сус¬пільству серйозних ідеологічних втрат. Найбільше занепо-коєння режиму викликало те, що близько 70 млн. радян¬ських людей, тих, що жили у зоні німецької окупації, працювали на примусових роботах і потрапили в полон, заз¬нали впливів західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР було включено мільйони людей, які ставилися до його ідеології, політичної системи й еконо¬мічного порядку вороже чи, принаймні, скептично.

Сталін довірив завдання відновлення ідеологічної чис¬тоти своєму близькому помічникові А. Жданову. Влітку 1946 р. Жданов пішов у наступ проти тих, хто прагнув лібе¬ралізації культурного клімату й захоплювався досягнення¬ми західної цивілізації. "Наше завдання, — проголошував він, — полягає в тому, щоб вести наступ проти буржуазної культури, яка перебуває в стані розкладу і занепаду". Ця ідеологічна кампанія дала новий поштовх оспівуванню російської культури та наукових досягнень. Для кожного західного винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею раніше, супроти кож¬ного видатного західного автора виставлявся "кращий" за нього російський тощо.)

Як це часто траплялося в минулому, українці виявилися перед ідеологічними ініціативами радянського уряду в особливо вразливому становищі. Вони довше, ніж росіяни, перебували під нацистською окупацією, переважно їх ви¬возили для примусової праці до Німеччини, й саме на Західній Україні антирадянські настрої були найбільш не¬примиренними. Зауваження Сталіна, що він депортував би до Сибіру всіх українців, якби їх не було так багато, зви¬чайно, не віщувало нічого доброго. Про наближення полі¬тичного погрому на Україні свідчило висунуте в липні 1946 р. Центральним комітетом компартії у Москві зловісне звинувачення українських комуністів у тому, що вони "не надають належної уваги підбору кадрів та їхній політико-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури і мистец¬тва, де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія" і "мають місце українські націоналістичні концепції". Це був поховальний дзвін по скромному повоєнному ренесансу української культури.

Через деякий час, коли Остап Вишня — надзвичайно популярний поет-гуморист — наважився висловити дум¬ку, що художник має право помилятися у пошуках твор¬чого почерку й самобутності, з Москви полетів град зви¬нувачень в "ідеологічній розхлябаності". Сприйнявши цей випадок як підказку, лідер Комуністичної партії України Микита Хрущов та його заступник з ідеології К.З.Литвин тут же дали кілька залпів по українській інтелігенції в ціло¬му, звинувачуючи її в "українському націоналізмі". Тим ча¬сом, Литвин зосередився на конкретних справах, зокрема на нещодавно опублікованій "Історії української літерату¬ри". Він стверджував, що праця мала суттєві "недоліки", бо зображала розвиток української літератури ізольовано від класової боротьби, перебільшувала західні впливи й не¬достатньо підкреслювала позитивний вплив російської літе¬ратури. Через рік подібній критиці було піддано перший том "Історії України", який вийшов у 1943 р. за редакцією М. Н. Петровського.

Нещадні напади були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький" крити¬кували за те, що росіянам у ній відведено недостатньо по-мітне місце, а українські літературні журнали та енцикло¬педії звинувачувалися в зосередженості на "вузьких" україн¬ських темах. Особливої жорстокості набуло "полювання" на реальних і удаваних українських націоналістів у 1947 р. під час короткочасного перебування в Україні Л. Кагановича, який отримував насолоду, тероризуючи представників української інтелігенції.