Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості
Разом із тим у визначенні моральних параметрів активності особистості не все так просто. Добра воля особистості, скоряючись тому, що Гегель називав «іронією історії», може призвести до страшних наслідків. Як мовиться в розхожій мудрості, «добрими намірами вимощена дорога в пекло». Чи повинна в такому разі особистість нести відповідальність за наслідки своєї діяльності, чи сама тільки «добра воля» спроможна все виправдати? Як відомо, в основі багатьох жахів і жорстокостей XX ст. лежали початково добрі задуми, спрямовані на облагодіяння людства. Чи повинна особистість відповідати за свої прорахунки та помилки, допущені в практичному втіленні «доброї волі», чи мусить вона дослухатися до своїх внутрішніх і чужих застережень щодо людської ціни втілення в життя своїх накреслень? Чи «добра воля» — це своєрідний карт-бланш, індульгенція на будь-які, навіть найстрашніші для мільйонів людей (якщо йдеться про визначного політика) наслідки?
Напевно, особистість зобов'язана враховувати всі можливі наслідки своїх дій, не дозволяти собі ані тіні легковажності (політичної й науково-теоретичної), коли йдеться про долі людей. І той, хто грав цими долями, не може бути звільнений принаймні від моральної вини. Звичайно, даний принцип поширюється й на особисті відносини, на всю сферу людської повсякденності, бо моральний вибір, що абстрагується від відповідальності за його можливі наслідки, вже не вибір у власному розумінні цього слова.
Вибираючи, ми сповна беремо на себе відповідальність за дальший хід подій, пов'язаний з нашим вибором. І хоч моральна оцінка не може бути байдужою до результату вчинку, вона володіє певною відносною автономією від нього, бо мотив, щире прагнення добра, навіть за недосяжності пошукуваного ідеалу, не можуть і не повинні бути виключеними з моральної оцінки людських дій.Цілком справедливо багато видатних радянських етиків, у тому числі й Л. М. Архангельський, зазначали, що характер людських дій не можна розглядати за принципом прямої механічної реакції у відповідь на зовнішні впливи, оскільки останні викликають складну відображувальну діяльність людської свідомості. І ця діяльність надзвичайно вибіркова, що пояснюється як особистісною моральною й психологічною активністю людини, так і специфікою тих обставин, на які вона змушена реагувати. Іспанський філософ Ортега-і-Гасет стверджував: «Я — це я плюс мої обставини».
Обставини, таким чином, виступають як зовнішній, але звернений безпосередньо до індивіда виклик, на який необхідно сформулювати суто індивідуальну відповідь, оскільки одні й ті ж самі зовнішні умови, один і той же самий виклик стосовно різних людських особистостей можуть потягти за собою зовсім різні відгуки.
Сфера свободи особистості у виборі, навіть звужуючися до мінімуму, ніколи не зникає абсолютно. Однак, формулюючи свій вибір, проявляючи таким чином моральну активність і реалізуючи свою свободу, особистість здатна зробити це в рамках існуючих у даному суспільстві моральних норм, котрі вона не може не брати до уваги. Цю сукупність моральних норм особистість, вступаючи в життя, застає вже у вигляді певної соціально-історично зумовленої й сформованої даності. Така даність духовного порядку, разом із життєвими обставинами, вимагає від індивіда вироблення особливого індивідуального ставлення до неї.
Моральні норми можуть прийматися людиною або сліпо, традиційно, автоматично, або свідомо, селективно. Останнє особливо важливе, коли буття особистості припадає на переломну епоху, період соціальних потрясінь, коли зіштовхуються мораль минулого й мораль прийдешнього, мораль, що настала, й мораль, Що настає. Зіткнення моральних систем, як правило, характеризується особливим станом звичаїв, моральної свідомості, моральних відносин, котрі можуть бути визначені як моральна криза.
В сучасній моральній філософії моральна активність особистості трактується трояко. В західній етиці постулюється межуюча з абсолютною свободою сваволі активність індивіда, не зв'язаного ніякими зовнішніми умовами та обмеженнями, тобто, висловлюючись кантівською мовою, стверджується своєрідна «свобода в собі». Подібний погляд притаманний екзистенціалізмові. Представники прагматизму заперечують моральні норми як заваду дії, гадаючи, що вони перешкоджають здійсненню логіки самого діла. Мораль у цьому разі має виконувати суто службові функції, виправдовуючи постфактум уже вчинене діяння.
Мають місце й концепції, особливо в авторитарних суспільствах, що підпорядковують індивіда певному загаль-t необов'язковому, державно насаджуваному кодексові мол ральних чеснот, який суворо регламентує всі сторони життя особистості й звужує межі моральної активності до мінімуму.
У вітчизняній етичній літературі тривають пошуки якоїсь золотої середини між цими полярними концепціями. Вони здійснюються з допомогою поняття «інтеріоризації», йдеться про переведення суспільних моральних норм у внутрішній план людської особистості, коли моральні імперативи суспільства переживаються особистістю як своє власне моральне волевиявлення. Звичайно, моральна активність не є абсолютним благом сама по собі, якщо ми абстрагуємося від її спрямованості, від того, яким чином вирішується індивідом основне питання етики — про добро і зло, якій із сторін цього питання віддає перевагу індивід. Зауважимо, що моральна активність особистості може виражатися не тільки у вільному здійсненні добра, а й у не менш вільному вчиненні зла.