Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості
Економіка, політика і мораль — найважливіші складники життя всякого людського суспільства. Економіка виступає фундаментальним чинником виробництва та відтворення суспільного життя, володіє певною формотворчою силою для всіх інших елементів суспільного буття та суспільної свідомості. В залежності від характеру економічної системи \ , складаються й відповідні їй у своїх основних рисах політичні, адміністративні, державні структури.
Значно менше подібна залежність проявляється у сфері ідеології та культури, де можливі різні форми відносної автономії духовності, хоча в кінцевому підсумку й духовність тієї чи іншої соціально-економічної формації не може ігнорувати її економічний базис, що диктує матеріальні та політичні умови розвитку філософської, правової, релігійної, моральної й естетичної свідомості, форми їхнього практично-діяльного вираження.
Слід зазначити, що матеріальне виробництво не тільки диктує найзагальніші параметри виробництва духовного, а й іще більшою мірою визначається останнім. У вітчизняному й зарубіжному суспільствознавстві дедалі більше дістає поширення точка зору, за якою існують потужні й надзвичайно важливі позаекономічні чинники функціонування економічної системи — культурно-національні, психологічні, моральні, які або сприяють розвиткові тих чи інших елементів виробничих відносин, або перешкоджають цьому. 'В першому випадку пропоновані економічні рішення збігаються зі специфікою й характером конкретної національної культури, з духом і стилем мислення (менталітетом) даного народу, стереотипами його поведінки та емоційними реакціями, моральними засадами; в другому — вступають із ними в суперечність.
Одна з найгостріших суперечностей існує між типом впроваджуваної економіки та сформованим конкретною національною культурою типом людської особистості. В даному аспекті культура постає як виробництво, але виробництво особливе (і, на наш погляд, найважливіше) — виробництво самої людини в усій багатоманітності її конкретно-історичних визначень.!
Культура формує особистісний тип нації та епохи через економічні умови людського існування — фактори виробництва, праці, побуту, споживання; через політичні умови — фактори характеру влади, громадської діяльності, системи права; через специфіку взаємовідношень індивіда й даних форм колективності, особистості та суспільства, громадянина й держави; через усталені етичні традиції сімейних взаємин, спілкування, звичаїв, художніх смаків, уподобань і т. д.
Культурні традиції нації в їхній політичній іпостасі певним чином сприяють тій чи іншій орієнтації економічної системи: або на саму себе (виробництво заради виробництва), або на ідеологічні догми (виробництво в інтересах політичного престижу), або на одержання максимального прибутку, або на задоволення потреб людей і підтримання соціально-економічної стабільності в суспільстві. В залежності від подібних орієнтацій складається певний рівень якості людини — той чи інший ступінь її потенційних інтелектуальних, психологічних, освітніх, фізичних, організаційних, виробничих та інших можливостей, котрі й визначають рівень вимог суспільства до неї.
Звичайно ж, економіка створює тільки фундамент виробництва та відтворення людини як суспільної істоти, визначаючи межі можливого в даному суспільстві способу життя. На цьому грунті виникають політичні структури умов людського існування: права та свободи і безправ'я, розподіл влади та її монополізація, насильство й ненасильство, традиції общинності та індивідуалізації й т. п. Найвищий же шар духовності, створюваний найкращими представниками творчого шару даної нації (філософія, мистецтво, література й т. ін.), може справити істотний вплив на формування якості людини лише в тому разі, якщо його (духовного шару) здобутки, не замикаючись на елітарних групах, входять у побут і звички, житейську повсякденність мільйонних людських мас, у плоть і кров народу.
Одним із найзначніших чинників впливу національної культури на економічну систему виступає усталена в надpax даної культури етика праці й ділової активності, і В рамках культури етика праці може бути й на авангардних, і на периферійних позиціях, однак вона не може бути взагалі відсутньою хоча б в одній конкретній національній культурі. Якщо етиці праці в системі національної культури належить досить значне місце, вона може виступати потужним стимулом виробництва як на індивідуальному, так і на суспільному рівні, транслюючись культурно-історичною традицією від одного покоління народу до іншого.
Водночас етика праці, як і національна культура в цілому, вступає в складні відносини з економічною та політичною системами суспільства, котрі можуть підтримати цей тип етики праці, або паралізувати його, або створити новий, що більше відповідає існуючим системам. Однак і в тому і в іншому випадку можна сказати, що будь-які моральні заклики до чесної праці нічого не варті за відсутності розумної економічної системи й справедливої винагороди.Ясна річ, названі функції культури можливі лише за умови їх збереження в часі, тобто спадкоємності в усьому розвитку нації. Національна культура, таким чином, є' дуже суттєвим чинником економічної мотивації. Багатющий спадок і досвід світової культури переконливо підтверджують дану тезу.