Економіка, політика і моральність цивілізованого суспільства. Моральна активність особистості

Заклики до активної життєвої позиції особистості, що оспівували честь, гідність і совість активного будівника нового суспільства й таврували полохливість, нерішучість, пристосуванство пасивного громадянина, не можуть замінити реальних державних (правових і політичних) механізмів, котрі забезпечують можливість активної участі кожного у здійсненні управління державою та суспільством, реальних гарантій захисту громадянина в кожному конкретному випадку від спроб позбавити його такої можливості, звести її до фікції. Моральні заклики можуть перетворитися на величезну соціальну силу, якщо вони будуть підкріплені соціальними механізмами, які виключають бюрократичне обмеження активної життєвої позиції члена суспільства, бюрократичне замовчування суспільно значущих відступів від норм права та моралі.

^Було б наївно гадати, ніби норми моралі оволодіють масами в умовах, коли дотримання її принципів не так уже й рідко перетворює людину на «мученика морального подвигу», який приносить своє життя в офіру моральному ідеалові, постійно терпить матеріальні й духовні «збитки». Звичайно, такі люди є в нашому суспільстві й вони гідні якнайвищої поваги, та розраховувати на те, що цей тип поведінки стане нормою життя та діяльності багатомільйонних мас, було б принаймні нереалістично.

рк Дане положення набуває особливого значення стосовно сфери виробництва, яке взагалі немислиме без цілісної системи позитивних і негативних стимулів, котра грунтується на об'єктивних законах. Дотримання цих законів чи відмова від них мають величезне не тільки економічне, а й моральне значення. Реальне виробниче життя людей має більшу мотивуючу силу, ніж найяскравіші та найпереконливіші моральні проповіді.

Чи можна було б насправді в умовах, коли випуск металомісткої й ресурсомісткої продукції тривалий час заохочувався матеріально й морально (хоча кожний працівник не міг не усвідомлювати згубність цього для народного господарства країни), а збереження ресурсів та економія енергії в такій же мірі каралися самою логікою усталеної у нас економічної системи,— чи можна було за цих умов розраховувати на високу моральність, чесність і порядність осіб, зайнятих у такому виробництві? Чи не звідси й дрімучий відомчий і груповий егоїзм, спрямований на цілком «законне» вилучення загальнонародних грошових коштів, незалежно від реального результату економічної діяльності. Така «антиекономічна» економіка породжувала й продовжує породжувати цілий ряд моральних колізій, своєрідну антимораль, котра виникає під дією зміщення моральних пріоритетів.

Внаслідок вищесказаного багато моральних орієнтирів зазнали викривлення. Так, патріотизм, піклування про інтереси суспільства стали дедалі більше підмінюватися всілякими варіантами «місцевого» патріотизму: на рівні галузі, підприємства, бригади і т. д., що саме по собі й непогано, якщо не порушує природних для гуманного суспільства пріоритетів. Поряд із відомчою економікою, як її відображення в суспільній свідомості, з'явилася й відомча мораль, що зводила на п'єдестал груповий егоїзм, посилено продукуючи різні псевдоцінності: псевдопатріотизм, псевдоколек-тивізм, псевдоентузіазм.Ці позірні моральні цінності вимагають від працівників заплющувати очі на діяльність, котра, з одного боку, завдає шкоди суспільству, а з іншого — через недосконалість економічного механізму — виявляється вигідною для підприємства, галузі, відомства. Таким чином, вірність вищим інтересам суспільства підмінюється підпорядкуванням вузь-кокорисливим інтересам групи, колективізм перетворюється на групівщину, колектив — на клан, спаяний вірністю виключно власному груповому благополуччю.

Колективістська свідомість поступається місцем духові корпоративної спайки, органічного неприйняття й відторгнення будь-якої критики на свою адресу, активної ворожості до осіб, котрі виступають на захист суспільних інтересів. Подібні явища надзвичайно небезпечні як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері науки та культури.

Тяжкі наслідки подібної «ерозії моралі» особливо помітні в наукових колективах. Такий колектив мусить бути запрограмований на пошук істини, й тільки вірність істині, а не груповій солідарності може бути моральним імперативом ученого. Перемога ж кланових засад, безпринципний захист меркантильних інтересів «школи», угруповання, свого місця в них, зведена в принцип, призводить до моральної деградації наукових спілок. І деградація ця обертається для суспільства цілком реальними втратами, вираженими в карбованцях і копійках, не кажучи вже про такі соціальні та моральні наслідки, як агресивний егоїзм, безвідповідальність, безсоромність одних і апатія, відчай інших.

У виробничих колективах нестандартні, економічно вигідні для суспільства кроки наштовхуються на бюрократичні показники, що часто не мають нічого спільного з нормами здорової економічної системи. А це призводить до того, що збиткове з точки зору суспільства стає вигідним для підприємства, галузі, відомства. Нечесне, егоїстичне стає вигідним, чесне — караним.