НАЙВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ - СЕНС ЖИТТЯ
У відповідності з основними положеннями екзистенціа¬лізму Ж. П. Сартр відкинув як істинні спонукаючі мотиви людської діяльності все, що так чи інакше може бути за¬фіксоване як із зовні дана й поза індивідом існуюча при¬чина. Інакше кажучи, в кінцевому підсумку відкидалися всі соціально-історичні детермінанти поведінки особистос¬ті. Будучи послідовно проведеним, дане методологічне на¬становлення елімінувало джерело, що формує зв'язки лю¬дини з іншими людьми, історією свого народу та світової цивілізації, різноманітними формами культури, її цілями, що мають духовний характер.
Людина, за Сартром, може бути тільки людиною «для себе». Звідси й невдачі, що чатують на неї при спробі здій¬снити свій ідеал. Вони є неминучими при спробах людини утвердити себе як зовнішню предметність, утілити свої дії в конкретних результатах, що, в свою чергу, тягне за со¬бою втрату себе як свободи, як «для-себе-буття». Тому буття людське — це завжди запитання, постановка буття під питання. Екзистенція — істинне буття людини, звільне¬не від зовнішніх нашарувань і «виправдувальних» мотивів (соціально-історичних обставин, психологічно-фізіологічних нахилів), моралізаторського камуфляжу. Це буття містить у потенції будь-які можливості. Минулий досвід (особис¬тий та історичний) не може справляти ніякого впливу. Ось чому людина — «пастир буття» (Хайдеггер), страж його сенсу. Від неї залежить картина світу, сенс буття взагалі, а отже, людина сповна несе відповідальність за створюва¬ний нею світ, за все, що в ньому діється.
У ряді праць Сартр вдавався до спроби синтезу мар¬ксизму та екзистенціалізму. Однак ті позитивні, з точки зору марксизму, моменти, пов'язані з вивченням екзистен¬ціалізмом індивідуальної діяльності суб'єкта в русі соці¬ального механізму, зводяться нанівець тезою про «асоці¬альну» по суті природу справжнього людського буття. Згід¬но з марксизмом, тільки через свою соціальну природу людина прилучається до історії, в якій творить себе й своє буття, черпаючи сенс життя з пізнання об'єктивних зако¬нів руху суспільства та історії.
Список літератури
1. Анненский Й. Что счастье?//Русская поэзия конца 19 — начала 20 века. М., 1979.
2. Гранин Д. О милосердии//Лит. газ. 1987. № 12.
3. Добринская Е. Й., Соколов 3. В. Свободное время и развитие личности. Л., 1983.
4. Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. К-, 1989.
5. Дубровский Д. М. Смысл жизни//Вопр. философии. 1990. № 6.
6. Иванова А. А., Пухликов В. К. Проблема человеческого существования в романе А. Рьібакова «Дети Арбата»//Вопр. философии. 1988. № 1.
7. Каган Л. Н. Человек и его судьба. М., 1988.
8. Кон Й. С. В поисках себя. М., 1984.
9. Кучинский С. А. Человек моральный. М., 1989.
10. Мелешко Е. Л., Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мьісль: научно публицистические чтения. М., 1988.
11. Мильс А. А. Гармония и дисгармония личности. М., 1990.
12. Москаленко А. Т., Сержантов В. Ф. Смысл жизни и личность. Новосибирск, 1989.
13. Немировский В. Г. Смысл жизни: проблемы и поиски. К., 1990.
14. О человеческом в человеке. М., 1991.