НАЙВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ - СЕНС ЖИТТЯ
Що ж до початкової стадії соціогенезу, то тут відтво¬рення засвоєних взірців поведінки передбачає однознач¬ність людського існування в різних життєвих ситуаціях. Картина світобудови, взята зі світу дорослих, непохитна й не піддається сумніву. Разом із тим перші ж спроби осяг¬нення таїн людського буття, такі характерні для юності, пошуки свого ідеалу в житті приводять до відкриття неод¬нозначності людського існування, що нерідко стає причи¬ною глибокого конфлікту між особистістю, що саме фор¬мується, й тим соціальним середовищем, до якого вона належить.
Зауважена «невлаштованість» світу дорослих, його ба¬гатозначність, що вимагає самостійності у виборі вчинку та всієї лінії поведінки, викликає, на думку В. Франкла, сумніви в сенсі життя. Саме «ці сумніви значно більшою мірою відображають істинно людські переживання, вони є ознакою самого людського в людині». Водночас ці сумніви можна розглядати й як причину відмови від наслі¬дувальних форм поведінки, початок опробування нових ідей у ході вироблення самостійної лінії поведінки.
Актуалізація проблеми сенсу життя характерна не тіль¬ки для підлітків, а й для людей зрілого віку. Здебільшого це пов'язане зі зламом світоглядних стереотипів, серйоз¬ними моральними потрясіннями.
Зауважимо, що пошуки сенсу життя можуть усвідом¬люватися різною мірою й, отже, мати в результаті раціо¬нально сформульований сенс життя або ж його емоційні форми. Інакше кажучи, спектр форм сенсу життя може коливатися від чітко викладених життєвих принципів і програм до ледве відчутних змін у настрої. Історична мо¬ральна свідомість віддавна була зорієнтована на пошук універсального вирішення проблеми сенсу життя. При цьо¬му не бралися до уваги ні особливості переживаної епохи, ні своєрідність етносів, нарешті ні соціальне становище лю¬дей, ні характер їхніх відносин. Антиісторизм із необхід¬ністю вів до умоглядності теоретичних побудов, краху прак¬тичних заходів, що на них спиралися. Однак і крізь такий негативний досвід проступає загальнолюдський характер цієї найвищої соціальної потреби.
Так, у Гомера ще немає міркувань про сенс життя. Од¬нак на побутовому рівні ця проблема вже зафіксована: про позиції Гомера можна судити за описом дій Ахілла. Ахілл іде в бій зі щитом, виготовленим Гефестом на про¬хання матері Фетиди. На цьому круглому щиті зображені Земля й небесні світила, два міста — одне в воєнний, дру¬ге в мирний час, зоране поле, жнива, виноградник, череда волів, отара овець, танці та ігрища, все це обрамлює оке¬ан. Ретельно описаний Гомером щит відтворює гармонію людського життя в усіх його проявах. Ахілл іде в бій і заради того, що зображене на щиті. Всі його вчинки звер¬шуються в ім'я життя й суть вираження його повноти.
Розуміння неможливості вирішення проблеми сенсу життя, задоволення всіх потреб розкривається у висловлю¬ванні Геракліта: «Не краще було б людям, якби збувалося все, чого вони жадають». Далі, у софістів, ми знаходимо положення, що фіксує велику різноманітність, мінливість моральних поглядів, настановлень культури: «...якби всім людям було запропоновано зібрати воєдино те, що ті чи інші вважають ганебним, і потім із усієї цієї сукупності викинути знову-таки те, що ті чи інші вважають пристой¬ним, то не зосталося б жодного (звичаю), але все було б поділене між усіма. Бо в усіх не одні й ті ж самі звичаї».
Таким чином, моральні норми та звичаї, що підносять¬ся до ідеалу, є довільними результатами людської діяль¬ності. Ідеал же виростає з історично формованих вищих потреб людей. Так, Демокріт дає визначення мети життя як досягнення щастя. «Мета життя,— стверджував філо¬соф,— «хороший настрій» (евтюмія), не тотожний із задо¬воленням, але такий стан, за якого душа живе безтурбот¬но й спокійно, не збурювана ніяким страхом, ні боязню демонів, ні якою-небудь іншою пристрастю». Цю тезу розвиває й Сократ, свідомо обмежуючи філософський ана¬ліз вивченням морального буття людини. В результаті цін¬нісний зміст життя (питання добра і зла, блага та добро¬чесності, щастя, користі) стає предметом розгляду його філософії.Сократ першим зафіксував характерну для його істо¬ричної епохи рису: розрив між усталеними серед людей звичаями та їхньою моральною свідомістю. Із цього випли¬ває висновок про особливу роль знання, правильного ви¬бору. І якщо «доброчесність є знання» (теза Сократа), то ціннісний зміст життя індивіда вимагає обґрунтування ро¬зумом і відповідального ставлення. Вказану тезу, що озна¬чала поворот у розвитку моральної свідомості, високо по¬цінував Регель. «...Центральним пунктом усього всесвітньо-історичного повороту, що становив сократівський прин¬цип,— писав він,— є те, що місце оракулів посіло свідчен¬ня духу індивідуумів і що суб'єкт узяв на себе акт прий¬няття рішення».
Дотримання доброчесності, освітлене розумом люд¬ським, і є, за Сократом, сенс життя. Це твердження не втрачає свого значення і в наш час, оскільки сенс життя не зводиться до задоволення елементарних потреб. Більш чи менш усвідомлено людина ставить перед собою вищу мету — добро. Й для розуміння природи людини важливі¬ше вичленити те, що в ній формується під впливом куль¬тури, наприклад, моральні погляди та уявлення. Це по¬трактування сенсу життя історично збіглося з завершен¬ням процесу становлення індивіда як особистості в умо¬вах рабовласницької формації.