НАЙВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ - СЕНС ЖИТТЯ
СЕНС ЖИТТЯ
Аналіз передумов виникнення, функціонування та роз¬витку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Сама історія, як відомо, є «не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі...». Ставлячи перед собою певну мету, людина починає доби¬ватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають од¬на на одну.
Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов'язані з потребами співчутливості, розу¬міння, захисту честі, поваги.
В указаних духовних потребах виділяються вищі соці¬альні потреби, що формуються на основі взаємозв'язку лю¬дини та природи. Будучи пов'язаними з емоціями та по¬чуттями індивіда, потреби зазнають впливу сфери неусвідомлених спонукань, нерідко набуваючи при цьому в різ¬ній мірі вираженого релігійного й навіть міфологічного за¬барвлення. Відображаючи різні етапи становлення та роз¬витку особистості, вищі соціальні потреби знімають супе¬речності, властиві відношенню особистість — суспільство, суперечності соціального середовища. На формування цих потреб справляє також вплив усвідомлення людиною сво¬го біологічного існування, інтерес до проблеми соціального безсмертя.
Невідворотні колізії суспільного життя постійно став¬лять перед людиною так звані «вічні», або «роковані» пи¬тання: що вона є, для чого вона живе, як їй жити, чи вар¬то жити взагалі, що є щастя людське, які шляхи його до¬сягнення? Відповіді на ці та подібні запитання викликали гострі суперечки впродовж усієї історії суспільства й свід¬чили про прагнення кожного покоління людей проникнути в сенс свого існування. Як справедливо зауважує один із теоретиків психології В. Франкл, є «специфічно людським проявом не тільки ставити запитання про сенс життя, а й ставити під питання існування цього сенсу».
На ранніх ступенях людської культури звернення до проблеми сенсу життя знайшло відображення в літератур¬ній пам'ятці «Про сенс життя» (давньо-вавілонському діа¬лозі пана і раба). Однією з причин, що спонукали до по¬шуку сенсу життя, була невдоволеність людей існуючою дійсністю. Суперечливість соціального середовища живи¬ла філософсько-поетичну свідомість аргументами як «за», так і «проти» осмисленості земного буття, приводила не¬рідко до заперечення його смислу. Раб вважає, що намір господаря жити благодіянням позбавлений смислу: «Зійди на схили зруйнованих міст! Пройдися руїнами давнини й поглянь на черепи людей, котрі жили раніше й пізніше: хто з них був володарем зла і хто з них був володарем добра?».
Особливо гостро потребу у розв'язанні проблеми сенсу життя суспільство відчуває в перехідну епоху. Зміни, що відбуваються в ньому на рівні економічного базису (пере¬хід до нового способу виробництва), й переміни в надбу¬дові пов'язані зі зламом стереотипів життєвих цінностей, відмовою від усталених, освячених традицією форм пове¬дінки. Рухомі, такі, що постійно розвиваються, потреби пе¬ретворюють як сферу моральної мотивації, так і систему вчинків, що викликає невдоволеність тими відповідями, котрі давалися на «вічні» запитання попередніми поколін¬нями.
Водночас навіть віджилі ціннісні орієнтації, як правило, продовжують мати своїх прибічників, створюють певне на¬пруження в соціально-духовній атмосфері суспільства.
В нашій країні це напруження загострюється ще не зжи¬тим до кінця розривом ідеологізованих схем морального виховання з практикою. Довго суспільствознавці виходили з уявлення про людину як істоту раціональну, яка спира¬ється в своїх діях на науково-матеріалістичний світогляд, гармонійно узгоджений із суспільством. Практика ж чим¬далі менше піддавалася дешифруванню і поясненню особ¬ливо із зростанням пияцтва, токсикоманії та наркоманії, проституції та організованої злочинності, спадом продук¬тивності праці й застоєм в економіці, зубожінням куль¬тури й активізацією релігійних пошуків. Найболючіше ці сторони соціального середовища зачіпають молодь, про що свідчать падіння в її очах престижу робітничих та інже¬нерних професій, переорієнтації підростаючого покоління на сферу обслуговування.Звісно, не лише складності соціального буття виклика¬ють у людини інтерес до проблем сенсу життя. Цей інте¬рес неминуче формується в процесі «олюднення» людини, прилучення її до культури суспільства, навчання, засвоєн¬ня нею накопиченого попередниками досвіду, зрештою спіл¬кування. Як відомо, процес соціогенезу починається за¬своєнням готових взірців поведінки. Задоволення ще незрі¬лих вищих соціальних потреб відбувається в формі наслі¬дування. При цьому практично відсутня критична оцінка їх. І лише в роки духовного дозрівання, в підлітковому віці, проблема сенсу життя вперше може оволодіти люди¬ною.