НАЙВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ - СЕНС ЖИТТЯ

Молодий Маркс, ніби підкреслюючи соціальний аспект проблеми сенсу життя, зауважував: «...людська природа побудована так, що людина може досягти свого вдоскона¬лення, тільки працюючи для вдосконалення своїх сучас¬ників, в ім'я їх блага». Матеріалістичне розуміння су¬спільного розвитку, що виступає фундаментом марксист¬ської етики, дало змогу зробити ще один крок в осягненні проблеми сенсу життя. Уявлення про нього в кінцевому підсумку пов'язується із сукупністю суспільних відносин. З іншого боку, спонукувана потребами, людина залиша¬ється тією активною силою, котра справляє вирішальний вплив на суспільний розвиток. Своєю діяльністю вона або загальмовує, або прискорює соціальний прогрес, усуває або створює сама перепони на його шляху.

Взявши за основу передову історичну традицію, мар¬ксистська етика потрактовує сенс життя як центральне по¬няття будь-якої світоглядної системи. Зауважимо, що са¬морегуляція на основі уявлень про сенс життя, щастя, обов'язок, відповідальність є не що інше, як прояв вищих світоглядних позицій людини. Без задоволення потреби в сенсі життя, вважає К.Обуховський, людина «не може нормально функціонувати, не може мобілізувати всі свої здібності максимальною мірою». Не маючи достатньо чіт¬кого і ясного уявлення про сенс життя, людина здебіль¬шого «пливе за течією», стає надзвичайно вразливою в моральному та психічному плані. Звісно, потреба в сенсі життя тою чи іншою мірою задовольняється усвідомлено. Пошуки, з'ясування сенсу життя приводять (за наявності відповідних умов у соціальному середовищі) до певного уявлення в формі ідеалу. «Сенс життя,— пишуть А. Т. Мос¬каленко та В. Д. Сержантов,— у реалізації прогресу як об'єктивного світу, так і особистості, що відображується певною формою, та змістом ідеалу, в якому втілюється сенс життя».

Повнота буття людини не вичерпується змістом особистісної сфери. Так, людський сенс життя завжди є резуль¬татом індивідуального прагнення, індивідуальним сенсом. Як зауважує В. Франкл, «сенс не можна дати, його треба знайти». Й це мусить зробити кожна людина самостійно.

Сенс життя не узгоджується з егоїзмом, чужий індиві¬дуалізмові. Забуття зобов'язань щодо світу, інших людей рано чи пізно призводить людину до втрати сенсу життя, моральної кризи. Знайти істинний сенс життя допомагають зв'язки людини із зовнішнім світом, багатство й різнома¬нітність суспільних відносин, у які людина втягується ра¬зом з іншими людьми.Таким чином, сенс життя можна визначати як індивіду¬альну реалізацію універсального зв'язку. Звичайно, подіб¬не визначення буде слушним тільки за умови пріоритетно¬го визнання суспільством самоцінності особистості, розу¬міння незводимості ролі особистості до засобу у відношен¬ні особистість — суспільство. Віднайдення сенсу життя невіддільне від вільного цілепокладання індивіда, необхідною умовою якого є свобода як форма людського існу¬вання.

Сенс життя може бути розглянутий і як головна жит¬тєва мета, досягнення якої передбачає формування завдан¬ня на тривалий період. Як уже наголошувалося, завдання це усвідомлюється людьми по-різному. Природно, завдан¬ня, що виростає з потреб особистого життя, включає в се¬бе компоненти, котрі відображують особливості відношення особистість — суспільство. До сфери реальності, яка впливає на особисте життя, слід віднести передусім жит¬тя класу, народу, суспільства.

Кожен осмислює своє життя і життя тих, хто його ото¬чує передусім виходячи зі свого світогляду, становища в суспільстві. Особливої ваги при цьому набуває міра ду¬ховного та морального розвитку індивіда. Обрана більш чи менш свідомо мета життя (знайдений сенс життя) на¬буває нормативного характеру, стає керівництвом до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що простежуєть¬ся в історії філософської й етичної думки, показує залеж¬ність змісту цього поняття від соціального становища ін¬дивідів, соціальних груп, класів, від їхніх потреб та інте¬ресів, сподівань та устремлінь.

Згідно з В. Г. Немировським, можна виділити принайм¬ні дев'ять основних концепцій сенсу життя. В залежності від об'єктивного значення цих концепцій, їх можна поді¬лити на кілька груп (сюди не входить група, що об'єднує cоціально патологічні способи задоволення потреби в сен¬сі життя — алкоголізм, наркоманію, сексуальну розбеще¬ність, злочинну поведінку і т. п.).

До першої групи належать концепції, безпосередньо орієнтуючі на прогресивний розвиток суспільства. Найви¬щим сенсом життя є творчо-альтруїстичний, зміст якого становить безкорисливе піклування про загальне благо. Альтруїсти готові поступитися в ім’я блага суспільства та інших людей власними інтересами. Альтруїзм — риса ко¬лективної поведінки в повсякденному житті, але у винят¬кових випадках підноситься до самопожертви.

Соціально-творча людина пов'язує сенс життя зі ство¬ренням духовних і матеріальних цінностей, сподіваючись при цьому жити в умовах використання результатів своєї Діяльності. Народження та виховання дітей і внуків, надія «продовжити життя» в своїх безпосередніх нащадках фор¬мують зміст соціально-демографічного сенсу життя.