НАЙВИЩІ МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ - СЕНС ЖИТТЯ
В черговій групі поєднані концепції сенсу життя, котрі сприяють прогресивному розвиткові індивіда (та суспіль¬ства). В основі цих концепцій лежать різні варіанти ігро¬вої діяльності: а) орієнтована переважно на духовний роз¬виток особистості (театралізовані ігри, участь у художній самодіяльності, аматорська творчість, відвідування теат¬рів, виставок, концертів і т. д.); б) на фізичний розвиток індивіда (передусім спорт); в) комплексну ігрову діяль¬ність (деякі види спорту, наприклад туризм, альпінізм і т. п.); г) пасивну, тобто таку, що не сприяє вказаним ви¬ще типам розвитку індивіда (лото, кості, лотерея, ворожін¬ня та ін.).
Зауважимо, що спроба реалізувати сенс життя тільки через ігрову діяльність може призвести до соціальне па¬тологічних способів задоволення цієї потреби. Гра, зви¬чайно ж, формує мету, яка нерідко ідентифікується з сенсом життя. Одначе з завершенням гри мета зникає, втрачається сенс життя, що може спричинити небажані на¬слідки (наприклад, вандалізм «фанів» під час і після фут¬больних матчів).
Престижна концепція сенсу життя узагальнює практи¬ку різних способів підвищення свого соціального статусу, своєї значущості в очах оточення: від професійної кар'єри до гонитви за багатством. Із престижною тісно пов'язана лідерська концепція сенсу життя, породжена прагненням влади над людьми в будь-яких формах. Атрибути влади (популярність і слава) розглядаються як запорука без¬смертя в пам'яті людей.
Жадання різних задоволень, насолод вичерпує зміст сенсу життя принципом типу «після нас — хоч потоп», фор¬мує гедоністичну концепцію. В патологічних випадках ге¬доністична спрямованість поведінки набуває форми алко¬голізму, наркоманії, токсикоманії, сексуальної розбещенос¬ті і т. д.
Конформістська модель життя також не позбавлена ме¬ти — «жити, як усі», нічим не виокремлюючись. Тут сен¬сом життя стає пристосування до орієнтацій оточення, роз¬чинення в людській масі.
Нарешті, теологічний, чи релігійний сенс життя озна¬чає служіння Богові в тій чи іншій формі.Всі з описаних концепцій сенсу життя проявляються в спрямованості свідомості особистості. Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним і соціальним. На першому (вищому) рівні найповніше формується уяв¬лення особистості про сенс життя, яке результує роздуми про життя та смерть, про світ, про місце та цінність особистоті в ньому, про ставлення до інших людей. На цьому рівні моральна свідомість узагальнює життєвий досвід, концентруючи його в принципах типу «моя хата скраю», «краще хай я буду попелом, аніж пилом!» (Джек Лондон), «жити — значить діяти» (Анатоль Франс), «сенс життя тільки в єдиному — в боротьбі» (А. Чехов). У відповід¬ності з цими сенсожиттєвими принципами ставляться го¬ловні життєві цілі, визначаються морально-етичні засоби їх досягнення.
На другому, нижчому, рівні відбувається конкретиза¬ція концепції сенсу життя стосовно життєвих орієнтацій. Залежно від наявності умов для Задоволення потреби в сенсі життя вибудовується шкала оцінок різних сфер жит¬тєдіяльності індивіда. За пріоритетними сферами можна опосередковано судити про уявлення особистості щодо сенсу життя. Ці уявлення реалізуються в мотивах вибору виду трудової діяльності, професії, в ціннісному ставленні до культури і т. п. Дані соціологічних досліджень показують, що чим ви¬щий інтелектуальний рівень опитуваних, чим багатший їх¬ній життєвий досвід, чим відповідальніша сфера трудової діяльності, тим очевидніше трактування сенсу життя крізь призму розв'язання назрілих завдань суспільного розвит¬ку, творчої праці. Як стверджував Н. Лєсков, життя, пройдене без служіння широким інтересам і завданням су¬спільства, не має виправдання.
Безпосередня участь у досягненні великих цілей свого народу, суспільства створює передумови для всебічного розкриття інтелектуальних, емоційних здібностей людини, збагачує її чуттєвий світ. На думку Гегеля, через здійс¬нення великих цілей людина виявляє в собі й великий ха¬рактер, що робить її прикладом для інших. Таке життя має об'єктивну цінність, реальний сенс, передбачає збіг головної життєвої мети особистості з прогресивною тен¬денцією суспільного розвитку. Таке життя є можливим тільки в тому разі, якщо особистість орієнтована на розу¬міння прогресивних завдань суспільного розвитку, якщо вона співвідносить із ними свої особисті цілі.
Факт дисгармонії у відношенні людина — суспільство, поставлений нині в центр сучасної вітчизняної науки про людину, був зафіксований у рамках західного суспільства ще «філософією життя», що сформувалася наприкінці XIX ст. Суперечливий характер тогочасної культури, про¬гресуюча стандартизація духовної діяльності, поглиблен¬ня «відчуження», в результаті чого діяльність людини втрачала творчий зміст, а відносини людей набували форми відношення речей — усі ці метаморфози знайшли відображення у «філософії життя».
Представники цього напряму західної філософії (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, В. Дільтей та ін.) розгля¬дали життя як цілісний процес безперервного творчого становлення, розвитку, протистоянь механічним, неорганіч¬ним утворенням, всьому визначеному, застиглому й «ста¬лому», вихваляли вільне творче начало людської особис¬тості, протиставляли його диктатові зовнішніх субстанцій-них форм життя. В. Дільтей, наприклад, вважав, що «фі¬лософія життя» належить до тієї лінії в історії філософії, котра мала своїм основним завданням «освічувати особис¬тість», наділяючи її таким світорозумінням, яке необхід¬но включає в себе уявлення про ідеал, вище призначення, цілепокладення і т. п.