Читаючи Монтеня

У людини виникає безліч теорій про різні світи «Твій розум на повній підставі і з найбільшою ймовірністю доводить тобі що існує безліч світів.

У випадку ж. якщо існує безліч світів, як думали Демокриї Епікур і майже всі філософи, то звідкіля ми знаємо, що принципи й закони нашого світу приватні також і до інших світів Ці світи можливо мають інший вигляд й інше влаштування. Він уявляв їх собі то подібними між собою то несхожими. Адже навіть у нашому світі ми спостерігаємо нескінченну розмаїтість і розходження в залежності від віддаленості тієї або іншої країни».

Скептицизм Монтеня зіграв позитивну роль також у запереченні різних забобонів і віри в чудеса. Він категорично виступає проти переслідування «чаклунів». Усе, що виходить за межі розуміння, є надприродним, для нього має бути і якесь надприродне підтвердження. «Життя наше є щось занадто реальне й істотно важливе, щоб ним можна було б розплачуватися за якісь надприродні й уявлювані події... Якою б бездоганно правдивою не здавалася людина, їй можна вірити лише в тому, що стосується справ людських... Мені здається, що цілком допустимим є засумніватися в чуді, якщо у будь-якому разі вірогідність його можна перевірити яким-небудь не чудесним способом. І я згоден зі святим Августином у тому, що стосовно речей, які важко довести й у які небезпечно вірити, слід віддавати перевагу сумніву». Монтень не визнає чудес, вважаючи, що немає нічого в природі, що виходило б за межі її законів. Ніякої особливої сили над природою немає. Природа сильна сама по собі й нерозуміння її проявів свідчить про недостатні знання людини.

Про місце людини у світобудові

Монтень руйнує антропоцентризм, який розглядає людину як центр Всесвіту і кінцеву мету усієї світобудови. У нього зовсім нова, відмінна від інших, теорія створення й існування людини: людина є частиною природи і підкоряється природним законам. Монтень змушує переглянути егоїстичне ставлення до всього, що оточує людину, «що все це створене й існує стільки століть тільки для неї, для її зручності й до її послуг». «Чи не смішно, — пише Монтень, — що це незначне й жалюгідне створіння, яке не в змозі навіть керувати собою й зазнає ударів усіх випадковостей, оголошує себе володарем і владикою Всесвіту, найменшу частку якого вона навіть не в змозі пізнати, не те що розпоряджатися нею!» На жаль, і сьогодні деякі індивіди вважають, що все у світі «крутиться» навколо них, хоча в наші дні вже достатньо утвердилося уявлення про людину як про частину природи, і причому не центральну. Однак психологія сучасної людини ще не перебудувалася відповідно до цього принципу. Адже маючи на руках доведену науковими дослідженнями інформацію, що чим більший обсяг мозку тварини, тим вона розумніша, людина, обсяг мозку якої значно менший, ніж у кита, дозволяє собі винищувати цих тварин. Незважаючи на науково доведені факти, людина вважає себе найрозумнішим представником фауни на Землі! «Через суєтність тієї уяви вона рівняє себе з богом, приписує собі божественні здібності, відрізняє й виділяє себе з безлічі інших створінь, применшує можливості тварин, своїх побратимів і співтоваришів, наділяючи їх такою часткою сил і здібностей, якою їй заманеться. Як вона може пізнати зусиллям свого розуму внутрішні й приховані рухи тварин! На підставі якого зіставлення їх із нами вона приписує ЇМ дурість... Важко сказати, хто винуватий у тому, що люди й тварини не розуміють одне одного, адже ми не розуміємо їх так само, як і вони нас. На цій підставі вони так само мають право вважати нас тваринами, як ми їх... Потрібно визнати рівність між нами і тваринами...»

Розмірковуючи про місце людини у світобудові, про її цінність, слід, насамперед, чітко усвідомити, що вона частина природи. Перш ніж штовхнути собаку або кішку, потрібно подумати, що ця істота знаходиться на рівних позиціях із людиною, вона виконує свою функцію: один охороняє територію, інша ловить , гризунів.

Напевно, абсолютно у всіх відношеннях рівняти кішку й людину все ж таки не слід, однак те, що всі ми, і люди, і кішки, є частинами природи (причому найбільш шкідливою для неї самої частиною сьогодні є саме ми) достатньо очевидно.

Про Бога. Віру й безсмертя душіУ той час, коли Монтень працював над «Дослідами», у Франції спостерігався розквіт інквізиції, тому автор не міг відкрито відповісти на питання: чи існує Бог. Однак у працях досить чітко і зрозуміло подана позиція філософа Сум'яття думок викликає в Монтеня сумнів в ідеї божества взагалі. Монтень опинився перед серйозними протиріччями: якщо Бог існує, то він є істотою одухотвореною, якщо він істота одухотворена, то має органи чуттів, а якщо він має органи почуттів, то він зазнає розбещуючого впливу пристрастей. Якщо ж він не має тілесної сутності, то не має й душі, а, отже, не може й діяти; якщо він має тіло, то він не врятований від загибелі.

Відокремивши релігійну істину від розуму і реального життя, Монтень перетворює свого Бога на абстрактну сутність, яка не має конкретних рис, але є вічною, позачасовою, не наділеною ніякими атрибутами.