Читаючи Монтеня
Якщо досить коректно і м'яко розглянути, наприклад, такий вираз, як «я знаю», то він виглядатиме приблизно так: «на тому рівні можливості пізнання, на якому я знаходжуся, і при використанні всіх способів і засобів пізнання, які я маю у своєму розпорядженні, при наявності в мене інформації й відомостей з цього питання певного обсягу і певної вірогідності, я припускаю наявність таких ось відомостей». Якщо говорити про емоційне сприйняття цієї фрази опонентами, то деякі з них сприймуть В як більш-менш достовірну і таку, що має право на існування, інші — як нонсенс. Однак певна чіткість і коректність у сприйнятті цього висловлення повинна все ж таки з'явитися, що, цілком імовірно, забезпечить взаєморозуміння співрозмовників, і вони зможуть розглянути кілька сторін поставленої перед ними проблеми.Повертаючись до питання про засоби пізнання світу, Монтень припускає, що людина, володіючи розумом, все-таки не має якогось почуття, що дозволяє пізнавати сутність речей. Він наводить як приклад «ті труднощі, на які ми наштовхуємося при дослідженні багатьох створінь природи... Якесь особливе по чуття підказує півням, що настав ранок або північ, що й змушує їх співати; якесь почуття вчить курей, які ще не мають ніякого досвіду, боятися яструба; якесь особливе почуття попереджає курча про ворожість до них кішок, але не собак, і змушує їх насторожитися при скрадливих звуках нявкання, але не боятися голосного і сварливого собачого гавкоту; воно вчить ос, мурах і пацюків вибирати завжди найкращий сир і найспілішу грушу, навіть не покуштувавши їх; учить оленя, слона і змію пізнавати певні, цілющі для них трави. Немає такого почуття, що не мало б великої влади і не було б засобом для придбання нескінченної кількості пізнань. Якби ми не сприймали звуків, гармонії, голосу, це створило б неймовірну плутанину в усіх інших наших знаннях. Адже крім безпосередніх показань кожного почуття, ми отримуємо безліч відомостей, висновків про інші предмети шляхом порівняння свідчень одного почуття зі свідченнями іншого Ми встановили яку-небудь істину, спираючись на наші п'ять почуттів і керуючись ними, але, можливо, для достовірного її пізнання, самої її сутності, потрібно було б отримати згоду й сприяння не п'яти, а восьми або десяти почуттів...» Такою заявою Монтень переконує читача, що все живе справді користується якимсь інтуїтивним чуттям, можна сказати, генетично закладеною пам'яттю, що небезпеку несе хижак, власник пазурів або зубів, а спілість фрукта зазвичай визначається колірною гамою або його ароматом. Натомість для нас «чинити відповідно до природи» означає «поводитися відповідно до нашого розуму», наскільки він здатен слідувати за нею і наскільки ми здатні розпізнати цей шлях. Людині найлегше покластися на свій розум, тому що все, що виходить за межі розуму, для неї є дивовижним і хаотичним. Знову ж таки незрозуміло: чи існує що-небудь чи нічого не існує, чи знаємо ми що-небудь чи нічого не знаємо, живемо ми чи ні... Адже Еврипід сумнівався, чи є наше життя життям чи ж життя є те, що ми називаємо смертю».
Тут Монтень підходить до одного з найскладніших питань філософії: усвідомлення людиною свого місця у Всесвіті. В історії людства і філософії були по-справжньому великі вчені, що здійснили кілька (вдалих і не дуже) спроб осягнути буття, Людство зобов'язане "їм багато чим Однак навіть не кажучи про досягнення цивілізації й інші умови, що впливають на ступінь пізнання людини і Всесвіту, а торкаючись тільки людського розуму, можна сказати спираючись на чисту інтуїцію, що людина далека ще від самореалізації вона ще не знає усіх своїх можливостей, які може використовувати для пізнання світу. Такій ситуації може сприяти сучасне уявлення про фізичну природу речей або що-небудь подібне, з іншого боку можливим є й те, що колись таке знання було набуте людством, але до наших днів воно не дійшло або рефлексія його була не зовсім повною.
У зв'язку з тим, що Монтень підтримував ідеї скептицизму, можна було б вести мову про сприйняття і можливе схвалення ним певних ідей агностиків, але сам філософ відкидає навіть таку спробу «Я переконуюся, що філософи не в змозі висловити свою основну думку ніякими засобами мови їм знадобилася б якась нова мова. Наша мова повністю складається із зовсім неприйнятних для них стверджувальних пропозицій, унаслідок чого, коли вони кажуть «я сумніваюся». їх відразу ловлять на слові й змушують визнати, що вони принаймні, упевнені й сумніваються. Це спонукало їх шукати порятунку в такому медичному порівнянні без якого їхній спосіб мислення був би непоясненним коли вони вимовляють «я не знаю» або «я сумніваюся» то вони кажуть, що це твердження само себе знищує.
Цей напрям думок точніше передається питальною формою «Що знаю я?» як говорить девіз, написаний у мене на коромислі ваг»
Таким чином, іронізм «Дослідів» являє собою критику старого мислення і t способом доказу того, що розум людини виявляє себе в безмежній розмаїтості своїх можливостей Монтень не відмовляється від пізнання силу й істини. Висунуті численні теорії й думки. їхня мінливість свідчать про невичерпність природи й думки людини, але аж ніяк не про їхнє безсилля «Нелегко встановити межі нашого розуму, він допитливий, жадібний і настільки ж мало схильний зупинитися, пройшовши тисячу кроків, як і пройшовши п'ятдесят Я переконався на досвіді, що те. що залишилося невідомим одному століттю роз'яснюється в наступному» Монтень залишає «відкриті двері» для майбутніх поколінь, він сподівається, що істина буття буде відкритаВ епоху Відродження був зроблений ряд відкриттів, що розсунули межі людських знань Середньовічна людина, яка сприймала світ як геоцентричну систему, раптом одержала інформацію, що докорінно змінює її уявлення про світобудову Це можна порівняти тільки з тим. як людина все життя прожила в одній місцевості, де всі орієнтири їй знайомі як свої п ять пальців, але у певний момент вона раптом потрапила у незнайому місцевість де їй потрібно шукати нові точки відліку або шукати й створювати нові орієнтири Новий, незвіданий світ виявився невичерпним і нескінченним, загадковим і страшним.