Читаючи Монтеня

Деякі можуть сказати, що Монтень песимістичний у своїх поглядах, але скоріше слід вважати його гуманістом, який вважав, що людина не повинна упокорюватися переддолею, Богом, провидінням, вона цілком може відповідати за свої вчинки; Монтеню далекі жертовність, зречення в ім'я потойбічних ідеалів, про які ніхто достеменно нічого не знає: «Презирство до життя — безглузде почуття, тому що в кінцевому рахунку воно — усе, що в нас є, воно — усе наше буття... Життя веде нас за руку... потихеньку й легко, поки не кине в цей жалюгідний стан, змусивши поволі звикнутися з ним. Ось чому Ми не відчуваємо жодних потрясінь, коли настає смерть нашої молодості, що, далебі, за своєю сутністю набагато жорстокіша, ніж кончина ледь жевріючого життя чи кончина нашої старості. Адже стрибок від буття-животіння до небуття менш тяжкий, ніж від буття-радості й процвітання до буття-скорботи й муки». Монтень дуже правильно помітив і оцінив своєрідну «смерть» в юності з погляду психологічної природи людини.

Мета людини — вслухатися в природу. Долати труднощі, що виникають перед людиною, допомагає помірність в усьому, вона дозволяє уникати непомірних крайностей, дає можливість існувати особистості в тих межах, що поставлені самою природою.

Монтень приєднується до античних мудреців, він вважає, що пристрасть за своєю суттю — пастка для людини. Кожний повинен уміти відрізняти справжні, повноцінні задоволення від тих, до яких домішуються турботи або які затьмарені ними. Більшість задоволень, за словами філософів, «лоскоче й захоплює» нас лише для того, щоб задушити до смерті. Якби головний біль починав нас мучити перед сп'янінням, ми остерігалися б надмірно пити. Але насолода може бути як фізичною, так і моральною. Наприклад, книжки приносять моральне задоволення, але якщо робота з ними забирає в нас здоров'я й бадьорість, то чи не краще покинути їх, щоб зберегти найцінніше наше надбання — здоров'я. Людина повинна вміти знаходити розумну рівновагу і вміти її підтримувати.Монтень звертає нашу увагу на непомітну красу, яку найчастіше людина може оцінити, коли вона з'являється очищеною, рафінованою, пихатою й надутою. Принадність її «непомітна, прихована: лише дуже ясний і чистий погляд може вловити це тихе сяйво». Цінність краси в її простоті й добірності. Щоб знайти або побачити бажане, кожен витрачає ту кількість зусиль розуму, яку необхідно затратити для досягнення поставленої мети. Поверховий погляд на речі ніколи не дасть повної картини, не відкриє їхньої внутрішньої краси. «Будь-хто з нас значно багатший, ніж йому здається, але ми привчені жити позиками і милостинями, ми виховані так, щоб охочіше брати в інших, ніж витягати щось із самих себе. Ні в чому не вміє людина обмежитися лише тим, що їй необхідно... Жадібність її не знає меж». Та ж сама картина спостерігається і в одержанні знань: «Людина претендує на те, щоб зробити більше, ніж їй під силу і ніж це взагалі потрібно, вважаючи в науці корисним для себе без винятку все, що вона охоплює» Тяга до «поглинання речей» властива людям споконвічно, за своєю природою. Змінити ж таке становище можна, очевидно, силою розуму.

Чистота суспільних відносин, або великий розум

Прикладом стоїчної мужності для Монтеня є люди, що поводяться у відповідності зі своїми принципами, непохитно витримують усі страждання й негаразди. Монтеня дивує в бідних прошарках населення те, як там вимовляється й сприймається слово: «Про сухоти він (садівник) говорить «кашель», про дизентерію — «розлад шлунка», про плеврит — «застуда», і називаючи їх м'якше, він : переносить їх легше». Тут можна посперечатися з філософом. Справді, досить часто зустрічаються випадки, коли спрощуючи, роблячи менш «страшною» назву хвороби, люди й переносять її легше. Але Монтень не враховує того, що малоосвічений народ не знає правильної назви хвороб, а якби він знав правильну назву, багато хто перестав би спрощувати «страшні назви». Крім того, незнання діагнозу захворювання «простими хворобами» призводило до високої смертності серед бідних прошарків населення. Ототожнення високої філософії і народної мудрості дозволяє Монтеню провести паралель між освіченими людьми й простолюдинами. Тільки ці дві категорії людей, вважає Монтень, гідні поваги. «Натомість метиси, які знехтували станом первісного незнання всіх наук і не зуміли досягнути другого, вищого стану, небезпечні, шкідливі й лихі саме вони вносять у світ розбрат» Подібне судження можна почути і про творчість. «Поезія посередня, що має місце між народною і тією, що досягла вищої досконалості, заслуговує зневаги не варта того, щоб цінуватися й шануватися» Самокритика Монтеня настільки висока, що він зараховує себе до метисів, які «сидять між двох стільців» і метиси, які відійшли від первісного незнання через власну велику гординю і не дійшли до «великих умів» через убогість свого розуму є тими, хто засумнівався «Що ж до мене, — говорить Монтень, — то я намагаюся, наскільки це в моїх силах, повернутися до первісного, природного стану, який зовсім даремно намагався покинути».

Прикладом «природного» життя для Монтеня с тубільці Америки, їхні звичаї й особливості соціального ладу. Він протиставляє природне життя тубільців порядкам і соціальним установкам, прийнятим у нього на батьківщині «Ці на роди здаються мені варварськими тільки в тому розумінні, що їхній розум ще мало оброблений і вони ще дуже близькі до первозданної безпосередності й простоти Ними все ще керують природні закони, майже не перекручені нашими Вони все ще перебувають у такій чистоті, що я іноді досадую, чому відомості про неї не досягли нас раніше, у ті часи, коли жили такі люди, що могли б судити про це краще, ніж ми Ось народ у якого немає ніякої торгівлі, ніякої писемності, ніякого знайомства з лічбою, ніяких ознак влади або переваги над іншими, ніяких слідів рабства, ніякого багатства, ніякої бідності. Ніяких спадщин ніяких розподілів майна, ніяких занять, крім ледарства, ніякого особливого шанування родинних зв'язків, ніякого одягу, ніякого землеробства ніякого вживання металів, вина або хліба Немає навіть слів, що позначають неправду, зрадництво, вдавання, скнарість, заздрість, лихослів'я, прощення » Монтень бачить у суспільному ладі тубільців ту простоту, яку «заглушили» непотрібні умовності цивілізованого світу Природність законів відсутня у сучасному суспільстві, а ті. як прийнято, диктуються користю, жадібністю й прагненням до влади Цілком можливо, що Монтень тут «хоче бачити» тільки один бік медалі, він не враховує того, що суспільний лад тубільців ще не досяг тієї межі, за якою виникають звади, племінні, природно-ресурсні й економічні проблеми без вирішення яких ставиться під сумнів сам факт подальшого існування цього суспільства. Монтень не бере до уваги, що навіть у тубільних племенах присутній людський фактор, де будь-який член суспільства може збунтуватися проти свого становища в суспільстві, а у випадку сильного лідерського начала він здатен повести за собою одноплемінників чим і створює конфліктну ситуаціюЗ розвитком будь-якого суспільства природно виникають конфлікти й проблеми, що вимагають вирішення Звідси випливає, що «примітивність» суспіль них відносин не постійна, вона зникне, як тільки з'являться перші причини для розвитку суспільства, а отже, можливе й виникнення різнорідних «штучних» обмежень, які накладаються на людину, і навряд чи таке змінене суспільство викликає захват у філософа.