Мистецька школа Олекси Новаківського у 20-30 рр. ХХ ст
Митрополит Андрей Шептицький, високоосвічений і щедрий меценат української культури, добре орієнтувався в актуальних проблемах і потребах тогочасного українського мистецького життя. Був свідомий тому, що міграція української молоді у пошуках художньої освіти по різних мистецьких осередках та навчальних закладах Європи розпорошує духовний і творчий потенціал народу. Можливий для тогочасних умов вихід бачив у заснуванні приватної художньої школи, яку був готовий підтримати матеріально. Вибір його зупинився на Олексі Новаківському не випадково. Щоб очолити таку школу і стати центром притягання для творчої молоді, потрібна була творча осо¬бистість, достатньо сильна і яскрава, художник на належній висоті світоглядної національної позиції та на рівні тогочас¬ної художньо-професійної культури.
Олекса Новаківський був у цьому плані чи не найбільш відповідною кандидатурою. Саме тоді він вступав у період найбільшого розквіту своєї пізньої символіко-експресивної творчості. Його персональні виставки в 1921 і 1922 роках здобули йому високу оцінку і визнання не тільки ук¬раїнської, але й сусідньої польської та єврейської худож¬ньої критики. Був одним із найбільших мистецьких автори¬тетів у Львові, користувався до того ж величезною попу¬лярністю серед творчої молоді, яка була дослівно заворо¬жена його небуденною романтичною особистістю, свіжістю І потужною стихією його малярської мови і, що дуже важ¬ливо, масштабністю його творчого мислення, що розгорта¬лось у сфері "великих ідей" суспільно-патріотичного і філо¬софського звучання. Неабияку роль відіграло і те, що Новаківський у 1919 році був іменований професором Української Академії мистецтв у Києві, що для нього самого було важливим моральним стимулом і свого роду мандатом для заснування власної / школи. Мав у своєму розпорядженні до того ж одну із кра¬щих тоді у Львові творчих майстерень у т. зв. "палацику Стики" (по вул. Зем'ялковського, 2 — нині вул. О.Нова¬ківського), з вікон якої відкривався чудовий вид на Свято-юрську площу, увінчану нагорі митрополичими садами та маєстатичним бароковим силуетом собору св. Юра.
Будинок цей, закуплений в 1907 році на кошти Митрополи¬та Андрея Шептицького, був переданий ним для Національного музею у Львові, як фундація для нужд ук¬раїнських художників. Тут в 1913 році оселився запроше¬ний Митрополитом для творчої праці із Кракова Олекса Новаківський, замешкавши із сім'єю у кількох кімнатах, суміжних із робітнею. В цій робітні — достатньо просторій для занять з учнями — Олекса Новаківський, ще перед за¬снуванням школи, не раз давав окремим учням лекції рисунку та малярства. Так, ще в 1913 році у нього навчався І.Гец, в 1917 — Н.Пристай, в 1919 — Р.Сельський, а від 1918 року — З.Зарицька, М.Гауснер та ряд інших. Мав, отже, за собою вже певну педагогічну практику і міг дати молодим добрі ідейно-творчі настанови. Це проникливе оцінив Митрополит Андрей Шептицький.
Одного дня, згадує І.Голубовський, він запросив Олексу Новаківського до митрополичої палати, де мав з ним довгу розмову, під час якої запропонував художникові взятися за заснування власної школи, обіцяючи водночас із свого боку ЇЇ матеріальну підтримку. Просив скласти проект і кошторис такої школи, виразив також бажання викладати в ній історію мистецтва. Олекса Новаківський добро усвідо¬млював відповідальність і тягар такої справи, однак взявся а неї, заохочений загальною суспільною думкою і довір'ям Митрополита.
Так, в березні 1923 року школа почала діяти. При тому за¬снування школи Олекса Новаківський розглядав як тимча¬совий перехідний етап, потрібний для організації у Львові художньої академії.
2.3. Завдання школи.
• Завданням школи є формувати молоді національні кадри на грунті вітчизняної духовної культури та художніх традицій.
• Остаточною метою педагогічного процесу в школі є формування художніх кадрів, спроможних творити са¬мобутнє національне обличчя українського мистецтва і водночас — підняти його до рівня світового художнь¬ого процесу, утверджуючи його міжнародне визнання та культурну значущість.На початках свого існування школа Олекси Новаківського діяла на засадах приватного учбового закладу. Але вже че¬рез кілька місяців, у вересні 1Э23 року, вона була залучена на три роки (до 1926 включно) до нелегальної системи Ук¬раїнських Високих Шкіл, як окремий мистецький факультет Української Таємної Політехніки. Це відразу підняло освітній і моральний статус школи — Олекса Новаківськийі був іменований деканом факультету, а його заступником у науці рисунку і малярства призначений Осип Курилас, між іншим, товариш Олекси Новаківського ще з часів Краків¬ської академії, відомий у Львові як прекрасний рисувальник та ілюстратор дитячих підручників та як співець тематики Січового Стрілецтва.
Була розширена також програма навчання у школі: опріч занять з рисунку та малярства, що їх вів сам Олекса Новаківський, було введено ряд допоміжних гуманітарних дисциплін, необхідних для професійної підготовки худож¬ників. В цей період школа відзначалась сильним, добре підібраним професорсько-викладацьким складом, який ви¬соким рівнем наукової і фахової компетенції дорівнював вимогам вищого навчального закладу. Так, нововведений у школі предмет пластичної анатомії, викладав вчений-психолог, дійсний член НТШ, доктор ме¬дицини та філософії проф. С.Балей, автор першого ук¬раїнського підручника з психології. В 1927 році С.Балей, запрошений Варшавським університетом, очолив там ка¬федру психології.