Мистецька школа Олекси Новаківського у 20-30 рр. ХХ ст
1.1. Мистецька освіта в Україні на поч. ХХ ст.
Так, на Буковині, у Чернівцях, діяла в 1899-1909 роках приватна художня школа М. Івасюка, в якій він реалізував пе¬дагогічні засади, почерпнуті ним у його Alma mater — Віденській академії мистецтв, а пізніше — у Мюнхені, де мистець стажувався впродовж десяти років.
На півдні України, в Одесі, була заснована ще в 1895 році Одеська рисувальна школа, де довгі роки викладав талановитий мистець і педагог — К. Костанді. В 1899 р. ця школа була підпорядкована Петербурзькій академії мистецтв.
На Слобожанській Україні, у Харкові, в 1869-1896 роках дуже успішно функціонувала приватна рисувальна школа М.Раєвської-Іванової, яка згодом, в 1912 p., та¬кож була перетворена у державний навчальний заклад — Харківське художнє училище, навчальні програми і плани якого були під контролем Петербурзької академії мистецтв.
На Наддніпрянській Україні, у Києві, заданими В.Павловського, перед першою світовою війною налічувалось понад півтора десятка приватних малярських шкіл, керова¬них, переважно, мистцями петербурзького "академічного" вишколу. Найбільш національно виражене обличчя серед них мала Київська рисувальна школа М.Мурашка, що діяла в 1875-1901 роках на кошти українського мецената Івана Терещенка. Симптоматично, що М.Мурашко всіляко опирався перетворенню своєї школи у державну установу та підпорядкуванню її Петербурзькій академії мистецтв, справедливо вважаючи, що нав’язувана Петербургом бю¬рократична регламентація навчального процесу вбила б у школі живий творчий дух. З рештою, так і сталось — по смерті І.Терещенка в 1901 році школа була реор¬ганізована у Київське художнє училище, далеке від на¬вчальних методів М.Мурашка повністю підпоряд¬коване, як підвідомча установа, вимогам і приписам Петербурзької академії мистецтв.
Бачимо, таким чином, що на сході України доля регіональних приватних осередків художньої освіти, керована невидимою диригентською паличкою панросійської імперської політики, розгорталась за більш-менш однаковою схемою —22 з бігом часу більш значні з-поміж них перетворювались у державні навчальні заклади — т.зв. "Художественные учили¬ща", — втрачаючи при тому у значній мірі свою регіональну і національну своєрідність, та перетворюючись поступово у провінційні осередки петербурзької академічної школи. Лише в 1917 році заснована у Києві Українська Академія мистецтв стала по-справжньому національним вищим навчальним закладом.
На Галичині починаючи середини минулого сто¬ліття, теж існувало немало приватних художніх шкіл, студій та рисувальних курсів. Історія більшості з них відома нині лише в загальних рисах і чекає свого дослідника. Досить згадати, що за часів Олекси Новаківського, пара¬лельно з його школою, діяли ще два навчальні мистецькі заклади. Була це, передусім, Львівська художньо-промис¬лова державна школа, одна із старіших в Україні, з солідною навчальною базою, де ще в 1892 році був засно¬ваний відділ декоративного малярства, діяли вечірні рису¬вальні класи. Тут у 20-х роках викладав популярний у (Львові польський художник К.Сіхульський, один із останніх епігонів сецесійного малярства.
Паралельно у Львові, по вул. Пісковій, 11, діяла в 1912-1924 роках заснована архітектором А.Підгорецьким т.зв. Вільна академія мистецтв, що функціонувала як приватний заклад за зразком численних тогочасних паризьких "студій" і була відома у Львові добрими, досвідченими пе¬дагогами, такими як Ф.Вигживальський, З.Розвадовський, Е.Піч, Ст.Батовський.
Обидва згадані вище учбові заклади були польськомовними, в них одверто культивувалась і пропагувалась панівна тоді польська культура.
2.1. Олекса Новаківський: творчий силует у феноменології українського Духа.
О. Новаківський вирисовується нині перед нами у своїх тво¬рах, як винятково яскраве, оригіналь¬не явище української культури, здатне гідно репрезентувати наші національні духовно-мистецькі надбання перед ли¬цем сучасного цивілізованого світу. Він — один з тих нечисленних худож¬ників, які органічно пов'язують україн¬ське мистецтво із загальним руслом розвитку європейського мистецтва першої третини XX ст. Вихованець епохи зламу століть, Олекса Новаків¬ський став в українському мистецтві талановитим виразником передових для свого часу духовно-творчих про¬цесів, пов'язаних із новою естетикою модерну (сецесії), символізму, неоромантизму, і врешті, — експресіонізму. В історії світової культури це був пері¬од хвилюючої обнови і радикальних перемін в усіх сферах духовного та ін¬телектуального життя тодішньої люди¬ни. Специфічне світовідчування тієї доби.Водночас неповторно індивідуальне переос¬мислення. Не випадково поява його/ на початку століття у галицькому мис¬тецькому житті була подібна до натис¬ку буремного вітру, який сколихнув застояну атмосферу традиційних вар¬тостей (провінційних конвенансів), ак¬тивізувавши творче життя Галичини та відкривши дорогу для молодих, сміли¬вих мистецьких експериментів. У своїх творах О. Новаківський стверджує нову на той час в Галичині культуру малярського вислову, культуру, що ди¬хала великими уроками європейського мистецтва початку нашого століття. Водночас полотна його заворожували сучасників розмахом образних задумів, великим світом значень та нових тоді на українському ґрунті філософських ідей. Все це одразу поставило Новаківського понад загальний рівень сучасного йому вітчизняного мистецтві зробило його центром притягання для творчої молоді.