Визначення очікуваної дохідності та ризику портфеля
Рис. 12.2. Криві байдужості інвестора
Як видно з графіка на рис. 12.2, портфель В є ризикованішим (його стандартне відхилення 20 %, портфеля А — 10 %), проте він має вищу очікувану дохідність — 12 % (у портфеля А — 8 %).
Звідси випливає перша важлива властивість кривих байдужості (недоліком якої є те, що ці криві не можуть перетинатися): усі портфелі, що лежать на одній заданій кривій байдужості, є рівноцінними для інвестора.
Другою їх важливою властивістю є те, що інвестор вважатиме будь-який портфель, що знаходиться на кривій байдужості, розташований вище й лівіше, привабливішим, ніж той, що лежить на кривій байдужості, розміщений нижче і правіше.
Будь-який інвестор має теоретично нескінченну кількість кривих байдужості. Це означає, що як би не були розташовані дві з них на графіку, завжди є можливість побудувати третю криву, яка б лежала між ними або вище (чи нижче).
Інвестор, який робить вибір між двома ідентичними портфелями, віддає перевагу тому, котрий має більшу очікувану дохідність.
Як зазначалося вище, у портфельній теорії Марковіца робляться припущення про ненасичуваність інвестора та про уникнення ним ризику.Припущення про ненасичуваність означає, що інвестор завжди віддає перевагу вищому рівню добробуту. Наприклад, коли є два портфелі А і Е з однаковим стандартним відхиленням, то інвестор вибере портфель Е з більшою очікуваною дохідністю (рис. 12.2).
Припущення про запобігання інвестором ризику означає, що він обирає менш ризикований портфель. Якщо потрібно обирати між портфелями з однаковими рівнями очікуваної дохідності (на рис. 12.2 портфелі D і F) і, водночас, різними стандартними відхиленнями як мірами ризикованості портфелів, то інвестор віддає перевагу тому, котрий має нижче стандартне відхилення (портфелю F).
Незважаючи на припущення, що всі інвестори намагаються мінімізувати ризик, роблять вони це в неоднаковій мірі. Інвестори, які уникають ризику більше, матимуть крутіший нахил кривих байдужості, ніж ті, які уникають його менше.
Припущення, що інвестор уникає ризику, цілком обґрунтоване, але не необхідне. Замість нього можна зробити припущення про азартність і нейтральність щодо ризику.
Якщо інвестор азартний і зіткнеться з «чесною грою», то він вважатиме за краще взяти в ній участь, оскільки він отримує біль¬ше задоволення від виграшу, ніж розчарування від програшу. За вибору двох інвестиційних портфелів азартний інвестор за однакової очікуваної дохідності обере той, що має більше стандартне відхилення.
Є підстави передбачити, що крива байдужості азартного інвестора (рис. 12.3) матиме негативний нахил, тобто він віддасть перевагу портфелю, який знаходиться вище і правіше від інших (точка В). Це пояснюється бажанням отримати максимальний дохід за найбільшого ризику.
Рис. 12.3. Графік кривих байдужості азарного інвестора
Випадок нейтральності до ризику знаходиться між випадками уникнення ризику та азартності. Нейтральному інвестору все-
одно — брати участь у «чесній грі» чи ні. Це означає, що ризик не є важливим для інвестора за оцінки портфеля. Крива байдужості такого інвестора буде горизонтальною лінією (рис. 12.4). Він віддає перевагу портфелям, розташованим на кривих байдужості якнайвище, тобто таким, які мають максимальну очікувану дохідність (точка В).
Рис. 12.4. Графік кривих байдужості інвестора,
нейтрального до ризику
Хоча побудова кривих байдужості значно звужує поле формування інвестиційного портфеля, вона не дає можливості обрати найефективніший його варіант, оскільки існує множина таких варіантів, що відповідають цілям конкретного інвестора. Наблизитися до вирішення цього завдання дає змогу сформульована Г. Марковіцем «теорема про ефективну множину», яка фіксує модель поведінки інвестора в процесі формування портфеля так: «Інвестор обирає свій оптимальний варіант портфеля з їх множини, кожен з яких: