Координація діяльності контрольно-ревізійних і правоохоронних органів щодо здійснення контролю і попередження зловживань

Дорученням правоохоронних органів є письмове звернення їх до ДКРС, прийняте нею до виконання, в якому є одне із таких положень:

– вимога на проведення ревізії (перевірки) за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи;

– вимога, прохання на проведення ревізії (перевірки) на підконтрольному підприємстві, в установі, організації;

– прохання про виділення спеціалістів для участі в ревізії (перевірці) на підконтрольному підприємстві, в установі, організації;

– прохання про виділення спеціалістів для участі в ревізії (перевірці) на непідконтрольному підприємстві, в установі, організації.

Що стосується постанови прокурора, слідчого, то вона є мотивованим документом про рішення, прийняте слідчим чи прокурором під час здійснення попереднього слідства щодо проведення в ході розслідування кримінальної справи ревізії (перевірки).

Відзначаючи зовнішні вимоги, потрібно підкреслити, що багато керівників підприємств і організацій, суддів арбітражних судів та працівників податкових і інших державних органів не розуміють і неправильно трактують зміст статті 2 Закону, стверджуючи, що органи ДКРС мають право перевіряти лише використання бюджетних позик, позики за кредитом, гарантованих коштами бюджетів, цільове використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належне виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Фактично в цій статті Закону визначено, що “головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності...”, тобто зовсім непов’язано право на здійснення цього контролю з бюджетними коштами. Немає такого обмеження і в другій частині цього абзацу статті, де визначено об’єкти, на яких органи ДКРС можуть із власної ініціативи проводити ревізії і перевірки: “... в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів”.

Не обмежуються контрольні дії органів та підрозділів ДКРС перевіркою використання бюджетних коштів і статтею 10 Закону, згідно з якою їм надається право: “...ревізувати і перевіряти у міністерствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо)”.Правильне розуміння суті компетенції органів ДКРС при проведенні ревізії є надзвичайно важливим для вирішення спорів в арбітражних судах та при розгляді звернень і скарг керівництва об’єктів контролю. Разом з тим, не слід забувати, що компетенція органу ДКРС щодо ревізійних дій не завжди відповідає його компетенції щодо вжиття фіскальних заходів. Так, при встановленні порушень Указу Президента “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” органи ДКРС не мають права приймати рішення про фінансові санкції (матеріали перевірки повинні подаватися для вжиття заходів у податкові органи). Відповідно при виявленні порушень Закону України “Про ціни і ціноутворення” матеріали перевірки для застосування санкцій повинні передаватися інспекціям із контролю за цінами.

У нормативно-правових актах і в контрольно-ревізійній роботі перевіряючі часто зустрічаються також з терміном “шкода”. Здебільшого контролери-ревізори не бачать різниці міх поняттями “шкода” і “збитки”, тому завжди ототожнюють їх, а це не завжди є правильним.

Фактично під “шкодою” (у фінансовому розумінні) потрібно розуміти втрату, погіршення або знищення коштів і цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати. Шкоду, зокрема, завжди спричиняють недостачі коштів і матеріальних цінностей, суми незаконно нарахованої та виплаченої зарплати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини і напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв’язку з перекрученням даних про обсяги робіт, інші незаконні витрати.

Отже, поняття “збитки” дещо ширше за поняття “шкода”, оскільки воно може включати не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання були виконані боржником. Шкода завжди призводить до збитків, однак збитки не завжди є шкодою. Наприклад, виробниче підприємство уклало з торговою фірмою довгостроковий договір на поставку певних товарів. Для виконання договору ним були проведені витрати і вироблено значну партію товару, торговий попит на який незначний.Через незалежні від обох сторін обставини (форс-мажорні) торгова фірма не змогла в межах позовної давності викупити вироблений для неї товар. У цій ситуації виробниче підприємство, безумовно, понесло збитки, проте шкоди ще не має (товар у виробника; можливо, цей товар вдасться реалізувати іншому покупцю, але збиток вже є, бо обігові кошти “заморожені” в продукції і не принесли доходу).