Координація діяльності контрольно-ревізійних і правоохоронних органів щодо здійснення контролю і попередження зловживань
Тобто маємо не ними викликаний спір двох органів виконавчої влади, обов’язок яких захищати інтереси держави, включаючи її громадян і суб’єктів господарювання.Для вирішення цієї проблеми через прийняття відповідного нормативно-правового акта доцільно розглянути правові підстави, що дають право правоохоронним органам вимагати проведення ДКРС ревізій і перевірок.
Головним законодавчим актом, на який часто посилаються представники правоохоронних органів при зверненні щодо обов’язкового проведення ревізії, є Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України. Цей Кодекс діє під час дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи. В ньому визначено перелік учасників кримінального судочинства: обвинувачений, підозрюваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші представники, а також інші учасники процесу – свідок, експерт і спеціаліст.
Поряд із регламентацією прав і обов’язків цих осіб Кодекс визначає права й обов’язки судді, прокурора, слідчого та особи, яка проводить дізнання.
Однак жодним пунктом чи статтею Кодексу не визначено повноваження органів ДКРС або ревізора щодо проведення ревізій і перевірок.
Не визначено також місця акта ревізії серед доказів за кримінальною справою. За статтею 65 Кодексу акт ревізії в кращому разі можна класифікувати як “інший документ”.
Дійсно, стаття 66 Кодексу містить положення про те, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд мають право “вимагати проведення ревізії” і що “виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій”. Проте зазначені положення записані в статті “Збирання і подання доказів”, а право “вимагати проведення ревізії” надане лише зазначеним вище особам у справах, що перебувають у їх підпорядкуванні.
При одержанні відомостей про порушення і за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя повинні порушити кримінальну справу. У такому випадку ніяких суперечностей відносно трактування частини першої статті 14 Закону щодо проведення “ревізії та перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи”, між органами ДКРС і правоохоронними органами немає.
Коли ж даних для порушення кримінальної справи недостатньо і необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, то така перевірка, як зазначено в статті 97 КПК України, здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше 10 днів шляхом отримання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Отже, про дослідчу ревізію органом ДКРС з метою порушення кримінальної справи в КПК не згадується.
Потрібно також підкреслити, що попереднє слідство або дізнання проводиться лише після порушення кримінальної справи (статті 104, 113 КПК України), тому про відмову органів ДКРС у проведенні ревізій чи перевірок на стадії попереднього слідства не може бути і мови.
Таким чином, звернення прокурора, слідчого, органу дізнання чи судді до органу ДКРС з вимогою на проведення, згідно зі статтею 66 КПК, ревізії на непідконтрольному об’єкті можна вважати правомірним і обов’язковим до виконання лише за умови порушення щодо об’єкта контролю кримінальної справи.
В інших випадках (при посиланні на статтю 20 Закону України “Про прокуратуру”, статтю 11 Закону України “Про міліцію”, статті 12 і 18 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” тощо) звернення правоохоронних органів на проведення органами ДКРС ревізійних дій є обов’язковими для них лише за умов проведення ревізій та перевірок на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності, що визначено частиною другою статті 14 Закону.
Суть підконтрольності для органів ДКРС підприємств, установ і організацій випливає зі статті 2 Закону. У проекті Інструкції про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів, що підготовлена Головним контрольно-ревізійним управлінням України, дано таке її визначення: “Підконтрольні органам ДКРС підприємства, установи, організації – центральні і місцеві органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, державні і недержавні фонди, підприємства, установи та організації, господарські товариства, об’єднання підприємств, спілки тощо незалежно від форм власності, відомчої належності, підпорядкованості та місця розташування, що одержують (або одержували в ревізійному періоді) кошти з бюджетів усіх рівнів, у тому числі кошти державних цільових фондів, що включені до зведеного бюджету держави, пільги із сплати податків чи інших обов’язкових платежів та (або) кошти державних валютних фондів”.