Координація діяльності контрольно-ревізійних і правоохоронних органів щодо здійснення контролю і попередження зловживань
1. Координація процедур контролюючих і правоохоронних органів
Основу правового поля для втручання державних органів у діяльність суб’єктів господарювання становлять статті 41 і 67 Конституції України, стаття 55 Закону України “Про власність”, статті 10 і 15 Закону України “Про підприємництво” та статті 32 і 33 Закону України “Про підприємства в Україні”.
Суть зазначених положень цих законодавчих актів полягає у тому, що держава гарантує власникові непорушне володіння, користування і розпорядження об’єктами власності. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Тобто, здійснюючи свої права, власник зобов’язаний не порушувати права, свободи, гідність та інтереси інших громадян і суспільства в цілому, що охороняються законом; не завдавати шкоди навколишньому середовищу, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що “органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”.
Ця вимога стосується як контролюючих, так і правоохоронних органів, її порушення в момент призначення ревізії чи перевірки може призвести не тільки до відміни їх результатів, але і до подання позову до контролюючого органу з метою відшкодування об’єкту контролю шкоди, заподіяної неправомірним втручанням у реалізацію власником його прав щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 Закону України “Про власність”.
Необхідно врахувати і те, що в засадах державної політики України в галузі прав людини, які затверджені постановою Верховної Ради України 17.06.99 № 757-ХІV, міститься таке положення: “Визнання обмеженості свободи держави, її органів і посадових осіб відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом”.
Стосовно державної контрольно-ревізійної служби в Україні (далі – ДКРС), нормативно-правовим актом, який визначає завдання, функції, права і відповідальність її органів, є Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” (далі – Закон). При прийнятті рішення про можливість проведення органом ДКРС ревізії чи перевірки положення Закону не можуть бути підмінені положеннями Законів України “Про прокуратуру” чи “Про міліцію”, що визначають повноваження органів прокуратури Міністерства внутрішніх справ (МВС). Адже жодним із законів не визначено, що органам ДКРС делегується право здійснювати за їх зверненнями ревізії і перевірки незалежно від форми власності й одержання бюджетних коштів.
Згідно зі статтею 14 Закону органи ДКРС проводять ревізії і перевірки суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності за постановою прокурора або слідчого, винесеною в ході розслідування кримінальної справи. За дорученням прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, податкових адміністрацій у випадках, передбачених Законом, органи ДКРС проводять ревізії та перевірки на підконтрольних підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності.
Якщо стосовно змісту частини першої і другої зазначеної статті 14 Закону непорозуміння між контролюючими і правоохоронними органами виникають лише зрідка і в основному щодо поняття “підконтрольні”, то через відсутність правового трактування Закону частина третя цієї статті, що викладена в редакції: “Ревізії та перевірки на прохання правоохоронних органів можуть проводитись також і в інших випадках, передбачених чинним законодавством”, майже завжди стає своєрідним яблуком розбрату. Законодавець у січні 1993 року настільки нечітко виклав це положення, що тривалий час ніхто аргументовано не може довести, в яких ще випадках, крім передбачених у першій і другій частині статті 14 Закону, органи ДКРС можуть проводити ревізії і перевірки.
Керуючись зазначеними положеннями нормативно-правових актів, виходячи з узагальнення практики розгляду арбітражними судами справ за участю контрольно-ревізійних органів та приписів прокурорів, що пред’явлені органам ДКРС за підсумками перевірки виконання Указу Президента від 23.07.98 № 817 “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, контрольно-ревізійні працівники вважають, що інших випадків для проведення органами ДКРС самостійно ревізійних дій чинним законодавством не визначено.
Окремі правоохоронці категорично не погоджуються з таким підходом. Вони стверджують, що, відмовляючи у проведенні ревізій на непідконтрольних підприємствах за дорученнями правоохоронних органів, які здійснюють дослідчі перевірки, органи ДКРС тим самим нехтують вимогами чинного законодавства.