Концептуальні положення реформування податкової системи в україні

5. Поряд з тим, потреба раціоналізації податкової стратегії висуває вимогу критичного ставлення до існування ряду інших податків, які формують сучасну податкову систему. Їх існування свідчить про те, що податкова система існує не задля забезпечення пріоритетів фізичних осіб та підприємств, а навпаки – суб’єкти оподаткування існують тільки як засіб забезпечення державного бюджету доходами.

Особливо це стосується податків, які не мають джерел для їх сплати, а саме: збору до інноваційного фонду, збору до дорожнього фонду, комунального податку, оподаткування амортизації та галузевих оборотних податків. Упорядкування потребують і податки на фонд оплати праці: відрахування до Фонду соціального страхування та Пенсійного фонду України, а також своєрідний гібрид з оборотним податком – місцевий комунальний податок. Не можна обійти увагою нерозвиненість такого виду оподаткування, як податок на нерухомість. У сукупності це породжує суттєві структурні проблеми вітчизняного оподаткування, напрями розв’язання яких стануть предметом дослідження у наступному розділі. Тобто, поряд з необхідністю внесення змін у механізм функціонування окремих податків, існує потреба й більш кардинальних заходів у процесі податкових трансформацій. Зокрема потреба реалізації певних реформаційних заходів щодо зміни структури системи всіх податків, обов’язкових платежів і зборів.

Виходячи з макроекономічної концепції, головною метою якої має бути соціальний розвиток, першочергового вирішення потребує проблема встановлення пропорції розподілу доходів Державного бюджету між прямими та непрямими податками. Упродовж 1992–2000 років частка прямих податків знаходиться в інтервалі від 30 до 37 % податкових надходженнях Державного бюджету. Відповідно, питома вага непрямих податків становить від 63 до 70 %.

Якщо порівнювати існуючу пропорцію розподілу доходів бюджету за прямими та непрямими податками, можна помітити, що частка прямих податків у структурі податкових доходів уряду є дуже незначною порівняно з розвиненими країнами, де більший обсяг доходів забезпечують прямі податки – на доходи фізичних осіб та корпорацій. Але тут необхідно враховувати особливості вітчизняної економіки, яка знаходиться на етапі трансформаційних змін від адміністративно-командної до ринкової системи.

Виходячи з цього, необхідно констатувати той факт, що акцент фіскальної політики уряду на непрямі податки відповідає реаліям економічного та соціального становища країни. Втім не можна залишати поза увагою існуючі проблеми у сфері прямих податків. Трансформація структури вітчизняної податкової системи у бік збільшення частки прямих податків є головним напрямом розвитку на довгострокову перспективу.6. 2000 рік став переломним за цілим рядом народногосподарських показників. За даними Держкомстату України, в 2000 році порівняно з 1999 реальний валовий внутрішній продукт підвищився на 5,8 %, а обсяг промислового виробництва – на 12 %. Хоча вихідною точкою зростання стала нижня межа довготривалого спаду (який, на думку фахівців, уже через таку ненормальність за умов мирного часу рано чи пізно повинен був зупинитися), багато з джерел економічного зростання не матимуть довготривалого характеру, якщо їх відповідним чином не зміцнити шляхом активізації більш глибинних чинників зростання. Серед останніх критично важливим, на нашу думку, є поверення до активної соціальної орієнтації економічної політики. Головна посилка при визначенні економічної політики повинна реально ґрунтуватися на концепції соціального розвитку.

Розвиток, як найважливіше завдання, що стоїть перед людством, у найширшому розумінні означає покращання якості життя. Врешті-решт, будь-які перетворення в суспільному житті мають за мету підвищити життєвий рівень громадян. Людина є основним засобом виробництва і метою його розвитку. Лише зростання інвестування у людський фактор може забезпечити найбільший економічний ефект. Досягнення позитивних зрушень у житті людей є ключовим для існування й розвитку суспільства та держави. Згідно з незмінною метою уряду кожної держави – досягнення високого рівня добробуту, потрібно здійснювати коригування економічної політики та знаходити відповідну форму трансформацій усіх її складових.

Найбільший прорахунок усіх ринкових, у тому числі й податкових перетворень, на нашу думку, полягає в тому, що ні в процесі теоретичного обґрунтування, ні при практичній реалізації стратегії реформувань не враховувався висхідний принцип її максимально можливої (за конкретних умов) соціальної орієнтації. Остання з самого початку мала бути основним змістом радикальних реформ. Її невключення у ряд стратегічних завдань було серйозною помилкою. Лише здійснене подібним чином коригування економічної політики та її складових здатне стати стимулом консолідації зусиль суспільства навколо подальших трансформацій.

Останнім часом податкову політику характеризує пошук компромісу економічних інтересів усіх учасників податкових відносин. Разом з тим, привертає увагу певна обмеженість цих процесів, а значить, їх помилковість. Такий пошук фактично розуміється як встановлення сукупності переважно адміністративних заходів подолання протиріч між інтересами. При цьому мова йдеться, насамперед, про інтереси держави та платників податків – юридичних осіб. Коріння таких поглядів – у недооцінці вирішальної ролі людини в житті та виробництві. Стосовно фізичних осіб положення залишається критичним. Про це свідчить вже те, що частка заробітної плати працівників та службовців відносно номінального ВВП зростає меншими темпами. Динаміку цих показників проілюстровано на рис. 4.4. Цей аспект податкових відносин стане предметом нашого детального дослідження далі, однак досить згадати, що оподаткування доходів громадян регулюється Декретом Кабінету Міністрів “Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 року з певними нововведеннями. Якщо розглядати ці процеси у поєднанні з рівнем життя громадян українського суспільства як інтегральним показником здійснених економічних реформ, то необхідність кардинальної зміни такого підходу не викликає сумніву.