Концептуальні положення реформування податкової системи в україні

До речі, за розрахунками С. Терьохіна, при 8 галузевих ітераціях (на його думку, в Україні в середньому саме така їх кількість) запропоновані 10 % промислового оборотного податку призведуть до зростання цін на продукцію середнього ступеня переробки (харчова та легка промисловість) на 214 %, а для машинобудування, електроніки, ВПК та космосу – в середньому на 417 % на рік. До цього ж слід додати й намагання уникнути оподаткування як продавцем, так і покупцем, про що переконує введення 5 % “податку Горбачова”, які діяли у СРСР з 1988 до 1991 року.

Таким чином, аналізуючи доцільність кардинальних реформ у різних аспектах, ми приходимо до висновку, що податкові трансформації потребують урахування усіх чинників, які можуть вплинути на поведінку суб’єктів господарювання. На жаль, автори вищезгаданих податкових концепцій не враховують значимості фіскальної функції податків, віддаючи перевагу тільки регулюючим. Однак, якщо й можливо у короткостроковому періоді замінити податкові ресурси на інші, більш дорогі, то одночасно знизити рівень ВВП, що перерозподіляється через податки, без негативних наслідків різнобічного характеру (особливо соціального) практично неможливо.

Щодо податкового тягаря, то розрахунки свідчать, що при застосуванні обігового податку із ставкою 9 % його частка в ціні становить 8,26 %, а при ставці 7 % – відповідно 6,54 %. У цей же час розрахунки щодо ПДВ при ставці 20 % і 15 % дають такі результати. У першому випадку питома вага цього податку в ціні становить 8,42 %, а у другому – 6,45 % (див. табл. 4.9).

Отже, слід зробити висновок про надзвичайну наближеність за цими характеристиками ПДВ із ставкою 20 % і податку з реалізації із ставкою 9 %, з одного боку, та ПДВ із ставкою 15 % і податку з реалізації із ставкою 7 % – з іншого. Однак при більш глибокому аналізі така апроксимація виявляється умовною.

При визначенні коефіцієнта еластичності податкової частки в ціні залежно від рівня ставки податку виявляємо, що еластичність податку з реалізації вища за еластичність ПДВ. Тобто якби мова йшла лише про зменшення податкового тягаря в ціні, то кращої альтернативи податку з реалізації не було б. Проте системний підхід, як необхідна умова податкових трансформацій, викликає зрозумілі сумніви щодо переваг такої альтернативи. Насамперед, оцінка всіх складових податкової системи виявляє нестачу надходження ПДВ – основного податку, що формує понад 21 % доходів Зведеного бюджету2.

Поряд з цим важливо враховувати і такий вагомий фактор, як обігові кошти підприємств. Виявляється, що більша еластичність частки в ціні товару податку з реалізації, порівняно з аналогічним коефіцієнтом ПДВ, призводить до більшого вимивання обігових коштів у разі застосування податку з реалізації. Розрахована функція залежності обігових коштів підприємства при різних видах податку від кількості виробничих циклів представлена на рисунку 4.2. Тобто дослідження призводять до висновку, що ПДВ має переваги перед податком з реалізації. При всіх недоліках механізму сплати першого податку він більш підходить підприємствам, оскільки після всіх розрахунків з бюджетом у платника залишається більше обігових коштів. Більше того, методом екстраполяції виявлено, що із збільшенням кількості виробничих циклів перевага (дельта, див. рисунок 4.2) ПДВ зростає.ПДВ не вільний від недоліків та вад, які є основною причиною того, що саме з ним пов’язані найбільша кількість судових суперечок і невдоволеності платників. Зміни й нововведення, проведені в Україні в 1997 році, на наш погляд, не призвели до подолання багатьох існуючих проблем. Значною мірою цей податок і надалі залишається податком з обороту. Головні його недоліки такі:

– несвоєчасне відшкодування від’ємного сальдо податку та дебетових оборотів при експорті;

– неправомірне покарання покупців, які отримали “фальшиві” накладні, замість покарання тих, хто їх виписує;

– намагання оподатковувати грошові операції, наприклад, вексельного обороту, а також інвестицій;

– неправильне тлумачення бартерних операцій;

– надмірне оподаткування послуг, що супроводжують експортні поставки;

– застосування непрямих методів визначення податкових зобов’язань;

– використання дуже короткого звітного періоду для відшкодувань.