Концептуальні положення реформування податкової системи в україні

– системного утворення;

– знаряддя співвідношення інтересів соціальних сил у суспільстві.

3. У новій податковій системі необхідно визначитися з такими основними поняттями податкової системи, як податок, збір, платіж, платник податків тощо. Практика їх використання без відповідного тлумачення ускладнює податкову систему, її сприйняття платником і стає на заваді ефективності податкових відносин. Наприклад, поняття платника податків, наведене у чинному законодавстві, включаючи в себе лише обов’язок сплачувати податок, не останньою мірою зумовлює той факт, що на практиці платником податків вважається, насамперед, підприємець. Фізична особа дещо відокремлюється, переноситься на другий план, у той час, як світова практика заснована на зворотному.

До хиб сучасної податкової системи належить і відсутність у законодавчих актах класифікації податків за певними критеріями. Наведення лише детального переліку податків слід вважати тим чинником, який призводив на практиці до необґрунтованої зміни назви окремих з них та їх структури. До речі, сучасна дискусія навколо заміни ПДВ податком на продаж чи податком на реалізацію також не враховує достатньою мірою те, що це різновиди непрямих податків, а отже, у разі змін, зберігають усі переваги та недоліки цієї групи. По суті, така дискусія стосується конкретного механізму функціонування цих податків, а не їх економічного змісту. Тут слід наголосити, що в умовах використання підходу, коли розкриття форм існування економічної категорії відбувається без теоретичного аналізу її сутності та природи, не можна очікувати й належного практичного рівня податкових реформувань.

З цих позицій проаналізуємо відомі нам податкові концепції, розроблені та внесені на розгляд Верховної Ради України рядом народних депутатів, які відзначаються радикальним підходом до реформування чинної податкової системи.

У найбільш узагальненому вигляді у цих концепціях реалізовані два напрями проведення податкової реформи. Перший полягає у підвищенні ролі прямого оподаткування, зокрема, шляхом введення сукупного податку на прибуток з високими ставками. Саме такий підхід реалізований у концепції реформування податкової системи Н. Вітренко. Другий пов’язаний із збільшенням ролі непрямого оподаткування. Так, І. Богословська пропонувала замінити ПДВ на обіговий податок з юридичних осіб, а у спільному проекті Ю. Тимошенко та О. Турчинова пропонувалося замінити ПДВ на податок з реалізації.Теоретично, і в цьому переконує зарубіжний досвід, формування податкових систем, переваги підвищення ролі прямого оподаткування та відповідного зменшення непрямого є достатньо обґрунтованими. Це пов’язано з тією обставиною, що в прямих податках більшою мірою втілено регулятивний потенціал. Водночас, зважаючи на специфіку та стан економіки України, рухатися у такому напрямі нам поки що неможливо. Про це свідчить проведений вище аналіз податкових відносин у зарубіжній та вітчизняній практиці. Головна перешкода полягає у тому, що в Україні необхідна глибока структурна реформа економіки. Її необхідність зумовлює постійне зростання і одночасно високий рівень збиткових підприємств у народному господарстві і, як наслідок, зменшення загальних обсягів прибутку. Тому робити акцент на податок з прибутку економічно необґрунтовано. Зокрема, тільки з 1996 до 1999 року частка збиткових підприємств у народному господарстві зросла на 29,5 %, у той час як прибуток усіх підприємств національної економіки у фактичних цінах впав на 76,3 % у 1998 порівняно з 1997 роком. Навіть деяке покращання стану справ з прибутковістю в економіці в 2000 та 2001 роках не дає підстав для таких рішень, оскільки отримані зміни є результатом кон’юнктурних коливань, а не структурної перебудови економіки. Крім того, навіть за більш сприятливих умов установлення ставки податку на прибуток у межах 45–80 %, як це пропонується деякими авторами, вкрай недоцільне хоча б через суто психологічні причини. Сприйняття таких ставок податку навіть у сформованих економіках завжди негативно впливає на платника і штовхає його до виходу з офіційного сектора. І головне. Не можна не враховувати, що намагання наблизитися не лише за формою, а й за змістом до світових податкових стандартів потребує переміщення податкової уваги з виробника на споживача.

Знову повертаючись до світового досвіду, ми можемо переконатися, що у перехідних економіках, до яких належить і економіка України, використання непрямих податків як основного елементу податкової системи об’єктивно необхідне. У першу чергу це пов’язано з їх особливостями: сталість податкової бази і незначний психологічний тиск на споживача.

У чинній податковій системі України основним непрямим податком є ПДВ. За його рахунок перерозподіляється майже 6 % ВВП1. Пропозиція скасувати ПДВ та застосувати інші податки, які за своєю суттю, як і ПДВ, є різновидами одного типу податку – податку на споживання, досить розповсюджена у податкових концепціях, які належать до категорії революційних. Зазначимо, що в практиці деяких країн споріднені податки – ПДВ, податок з обороту, податок з реалізації – певною мірою є синонімами. Головна різниця між ними – у площині їх обчислення. Це важливо чітко усвідомлювати, аби у подальшому уникнути плутанини, що може виникнути внаслідок спекуляції термінами.