Концептуальні положення реформування податкової системи в україні

– недостатню ефективність діючої системи податкового адміністрування і системи відповідальності фінансових та кредитних органів за виконання вимог з нарахування, обчислення і своєчасного перерахування податкових надходжень до відповідних бюджетів.

2. Методологія ефективних трансформацій податкової системи диктує необхідність:

– уточнення цілей податкової політики;

– поглиблення концептуального забезпечення податкових реформувань;

– обрання відповідних пріоритетів;

– розробки конкретних заходів, які повинні бути функцією обраної мети, а не навпаки, як це має місце у сучасній практиці;

– удосконалення механізму функціонування окремих елементів податкової системи.

Зважаючи на багатогранність цієї методологічної конструкції, на перший план виступає проблема взаємозв’язку, взаємодії, співвідношення, єдності та протиріч податкових відносин з усією системою суспільних відносин. Цей напрям теоретичного пошуку повинен зайняти чільне місце в сучасній теорії оподаткування та слугувати основою практичних кроків у цій сфері.Продовжуючи дану тезу, слід одразу зазначити, що у даному випадку досить обґрунтованим можна вважати постулат про необхідність ранжування цих відносин. На наш погляд, рушійну силу та джерело суспільного прогресу становлять не просто їх координація, а субординація. Тобто вихідною умовою успішності та ефективності подальших перетворень виступає обов’язкова підпорядкованість податкової політики курсу соціально-економічних перетворень, враховуючи при цьому їх двосторонню взаємозалежність.

У даній роботі неодноразово відзначалося, що реформування податкової системи повинно відбуватися відповідно до довготривалих макроекономічних цілей розвитку України. З одного боку, це побудова соціально орієнтованої економіки, а з іншого – стимулювання розвитку виробництва. Виходячи із зазначених цілей розвитку, головні характеристики, які має набути податкова система в процесі реформ, – це соціальна орієнтація та висока ефективність її регуляторного потенціалу.

Що ж до реальної ситуації, то процеси, що відбувалися та відбуваються у податковій сфері, взагалі можуть бути кваліфіковані як рух у протилежному від фундаментальних вимог напрямі. Нами вже зверталася увага на недостатню роботу з формування мети податкового реформування як на початкових етапах становлення, так і в подальших трансформаційних заходах. Ні в базисному Законі “Про систему оподаткування”, ні в наступних доповненнях до нього взагалі не сформульована мета, яка ставилася перед податковою системою. На практиці вона фактично отримала фіскальну спрямованість. Це, без сумніву, стало вирішальним фактором неефективності податкової системи.

На новому етапі податкових реформувань – етапі розробки Податкового кодексу – аксіома первинності визначення мети податкових трансформацій, що визначає подальшу технологію реформувань, не є очевидною. Розв’язання накопичених протиріч можливо лише за умови, що Податковий кодекс не просто об’єднає діючі закони та нормативні акти, але й ліквідує проблеми, що накопичились. Світова практика переконує, що поспіхом та силовими методами їх не вирішити. Шляхи розв’язання цих проблем концентруються на ґрунті виваженого, науково обґрунтованого підходу, найтісніше пов’язаного з урахуванням особливостей сучасного, перехідного стану економічного розвитку. Без визначення довгострокової орієнтації податкової політики стає зрозумілою і безперспективність подальшої стратегії податкових реформувань з метою реалізації виключно фіскальної політики уряду України. Тому першочерговим слід вважати максимізацію функції соціального добробуту шляхом створення таких умов фінансово-господарської діяльності, які б стали каталізатором довгострокового зростання національного виробництва з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращання стану платіжного балансу. По суті, на противагу іншим, в основі нашої концепції лежить стратегія органічного поєднання невіддільних одне від одного завдань: зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки.

Сучасна практика надає переконливі свідчення тому, що процеси наукового обґрунтування виваженої концепції реформувань продовжують підмінятися безперспективним перетасовуванням видів податків або їх окремих елементів. Методологічна помилка, з нашої точки зору, полягає у тому, що Україна знову підійшла до необхідності реформувати податкову політику без практично розробленої відповідної концепції. Непослідовність проявляється у тому, що, з одного боку, декларується потреба підвищення теоретичного рівня податкових реформувань, а з іншого – здійснюються спроби прийняття Податкового кодексу без розробки відповідної концепції. За такого підходу зрозумілі сумніви відносно можливостей розв’язання протиріч, які накопичилися у податковій сфері, та запобігання їх подальшого виникненню.