Фінансовий стан суб’єктів господарювання та їх податкоспроможність

Наявність дебіторської заборгованості створює фінансові утруднення, тому що породжує нестачу фінансових ресурсів. Кожне підприємство зацікавлене у скороченні термінів погашення платежів. У процесі аналізу потрібно вивчити динаміку, склад, причини і давність утворення дебіторської заборгованості (як в цілому, так і за видами, включаючи бюджет). Слід встановити, чи немає у її складі сум, нереальних для стягнення, або таких, за яких минули терміни позовної давності. Якщо вони є, то необхідно вжити заходів щодо їх стягнення, включаючи звернення до суду.

Тривалість перебування коштів у дебіторській заборгованості визначається таким чином:

(середні залишки заборгованості за рахунками дебіторів ґ дні періоду / сума дебетового обороту за рахунками дебіторів).Щоб підрахувати збитки підприємства від невчасної оплати рахунків дебіторами, необхідно від простроченої дебіторської заборгованості відняти її суму, скориговану на індекс інфляції за цей термін (за мінусом отриманої пені). Аналогічний розрахунок проводять по заборгованості з боку бюджету перед підприємством. Можна також суму простроченої дебіторської заборгованості помножити на ставку банківського відсотка за цей період і від отриманого результату відняти суму отриманої пені.

Значний вплив на фінансовий стан підприємства справляє стан виробничих запасів. З метою забезпечення нормального ходу виробництва і збуту продукції запаси повинні бути оптимальними, їх недостатність загрожує збоями у виробництві, а надлишковість відволікає кошти з обороту.

Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з перевірки відповідності фактичних залишків плановим потребам.

Велика питома вага в поточних активах підприємств належить готовій продукції. Збільшення залишків готової продукції на складах підприємства призводить до тривалого заморожування оборотних коштів, відсутності готівки, потреби в кредитах і сплати відсотків за ними, зростання кредиторської заборгованості постачальникам, бюджету, працівникам підприємства з оплати праці і т. д. З метою розширення збуту необхідно вивчати шляхи зниження собівартості продукції, підвищення її якості і конкурентоспроможності, організації ефективної реклами і т. д.

Між статтями активу і пасиву балансу існує тісний взаємозв’язок. Кожна стаття активу балансу має відповідні джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, є власний капітал і довгострокові позичкові кошти. У деяких випадках можливе формування довгострокових активів і за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи утворяться як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позичкових коштів. З метою забезпечення гарантії погашення боргів бажано, щоб наполовину вони були сформовані за рахунок власного капіталу.

Залежно від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) поділяють на дві частини: змінну (створену за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства) та постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат) (утворений за рахунок перманентного (власного і довгострокового позикового) капіталу).

Нестача власного оборотного капіталу призводить до збільшення змінної частини поточних активів, що також свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкість його стану.

У ході аналізу визначають, скільки власного капіталу використовується в обороті.

Суму власного оборотного капіталу можна розрахувати таким чином: від загальної суми поточних активів відняти суму короткострокових фінансових зобов’язань. Аналітик розраховує також структуру розподілу власного капіталу, тобто частку власного оборотного капіталу і частку власного основного капіталу в загальній його сумі. Перший показник називають коефіцієнтом маневровості капіталу. Він показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обороті, тобто в такій формі, яка дозволяє вільно маневрувати коштами.

Важливим показником фінансового стану підприємства є також забезпеченість матеріальних оборотних коштів власними джерелами фінансування. Вона розраховується шляхом порівняння суми власного оборотного капіталу із загальною сумою матеріальних оборотних фондів