Фінансовий стан суб’єктів господарювання та їх податкоспроможність

1. Фінансовий стан – це здатність підприємства профінансувати свою діяльність. Висновки про фінансовий стан зазвичай роблять на основі забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, доцільності їх розміщення та ефективності використання.

У будь-якого підприємства існує багато джерел отримання фінансових ресурсів. Так само існує багато напрямів їх використання. Використання фінансових ресурсів проводиться у порядку фінансування діяльності. У ході цього процесу важливо дотримуватися черговості фінансування. Першочерговими є платежі, пов’язані з виконанням податкових зобов’язань підприємства, оскільки саме ці зобов’язання є встановленими в законодавчому порядку і найбільш жорстко регламентованими.

У зв’язку з тим, що виконання податкових зобов’язань є частиною процесу фінансування, останні можуть бути успішно проведені лише за умови нормального фінансового стану підприємства, тобто за умови достатності фінансових ресурсів. Хоча необхідно підкреслити, що при ускладненому фінансовому стані не завжди не виконуються податкові зобов’язання. Це пов’язано з тим, що податкові платежі є першочерговими і тому найперші отримані кошти спрямовуються саме на них. При цьому інші зобов’язання можуть бути відкладені. Але така ситуація, як правило, продовжується нетривалий період. Кредитори підприємства можуть ініціювати справу про банкрутство. Після настання майнової відповідальності в результаті банкрутства підприємство втрачає і свою податкоспроможність. Якщо ж підприємство має заборгованість за податками, то воно несе майнову відповідальність перед державою.

Враховуючи сказане, а також те, що податки можуть сплачуватися з відстрочкою, на кожному підприємстві існує необхідність дослідження його фінансового стану, платоспроможності та кредитоспроможності. Через ці загальні показники можна зробити висновок про подальшу можливість виконувати податкові зобов’язання.

Можна розрахувати питому вагу найближчих податкових зобов’язань підприємства у його активах. Якщо цей показник дорівнює 1, то підприємство є повним банкрутом, оскільки його активів вистачає лише для покриття зобов’язань перед державою, а всі інші платежі залишаються невиконаними. Якщо цей показник менший 1, то необхідно проаналізувати стан балансу, щоб зробити загальні висновки про платоспроможність підприємства у подальших періодах. Якщо ж цей показник більший 1, то майна підприємства не вистачає навіть для покриття податкових зобов’язань. У такому випадку виникає кримінальна відповідальність.

2. У ході аналізу фінансового стану необхідно, перш за все, вивчити структуру активу і пасиву балансу.

Відомості, що наводяться в пасиві балансу, дозволяють визначити, які зміни відбулися в структурі власного і позичкового капіталу, скільки залучено до обороту підприємства довгострокових і короткострокових позичкових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від того, які кошти воно має у своєму розпорядженні і куди вони вкладені. За приналежністю наявний капітал поділяється на власний і позичковий. Відповідно до тривалості використання, розрізняють капітал довгостроковий постійний (перманентний) і короткостроковий.

Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Проте фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне і можливе для нього, особливо коли виробництво носить сезонний характер. Від оптимального співвідношення власного і позичкового капіталу багато в чому залежить фінансовий стан підприємства.

У зв’язку з цим важливими показниками, що характеризують ринкову стійкість підприємства, є: коефіцієнт фінансової автономності (незалежності) (питома вага власного капіталу в загальній сумі капіталу); коефіцієнт фінансової залежності (частка позичкового капіталу); плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику (відношення позичкового капіталу до власного). Чим вищий рівень першого показника і нижчий другого та третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Оцінка змін, що відбуваються у структурі капіталу, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів більш надійною є ситуація, коли частка власного капіталу у підприємства більш висока. Підприємства ж, як правило, зацікавлені в залученні позичкових коштів. Отримавши їх під менший відсоток, ніж рентабельність виробництва, можна розширити останнє, підвищити прибутковість власного капіталу. У результаті дії таких різнонапрямлених чинників склалися співвідношення позичкових і власних коштів. У галузях з низьким коефіцієнтом оборотності капіталу плече фінансового важеля не повинно перевищувати 0,5. В інших галузях, де оборотність капіталу висока, коефіцієнт може бути вище 1.