Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

-Хоч личко його покажіть…

Поетові – традиційно – надаються повітряні володіння. Але, можливо, те, що нам здається летом, теж оранка? Можливо, небо – “голуба земля”, яку ластівки зрізують, не маючи плуга, своїми гострими крилами? Поет обробляє свої небесні володіння з селянським сумлінням.

І в поета має бути свій дім.

“Де ви живете?” – це, можливо, єдине запитання, яке варто ставити поетові. Адже це запитання і про джерела, і про коріння, і про те, що тримає в житті, надає снаги для лету…

Людині може бути тісно у Всесвіті, але не в себе під дахом. Дім – світ, коли це справдешній дім…

Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії, агави?

Я поцілую мальву у щоку, -

з м’якою усмішкою пише Ліна Костенко. І розумієш, що її поетичний дім міцно і надійно обжитий. Їй добре тут, “над берегами вічної ріки”, в борах, “таких сосонових”, у селах, це вінки із бурштинових цибулин прикрашають кожний тин, на чернігівській дорозі, де

Від магістралі за два метри

уся закутана в що є,

сидить бабуся, як Деметра,

у відрах моркву продає…

Є особливості поетичного зору. І слуху. Коли Ліна Костенко, з незмінною ніжністю поцілувавши в щоку мальву, на якийсь час опиняється в Європі, перед світанком у модерному готелі її будить “якийсь космічний звук”:

А то звичайний європейський дядько

косив у нас під вікнами траву.

Свист коси, що зрізає траву, - звичайний “сільський звук”, - тут, під вікном сучасного готелю в Європі, справді може видатися за “космічний” з несподіванками. Але не дивно було б якби, визирнувши у вікно, Ліна Костенко побачила не тільки “звичайного європейського дядька”, а і ціп, що танцює на току, і мальву… Бо коли поет так відчуває, любить і розуміє природу, вона йде за ним. У Ліни Костенко свій внутрішній світ. І вона всюди лишається вірною собі.

Ліна Костенко взяла на себе обов’язок поставити свого сучасника перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе сином української землі. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов’язані з духовним занепадом людей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв’язку з своєю позицією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства. Девізом цього протистояння були слова:

Митцю не треба нагород,