Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

Бентежність ліричного чуття Ліни Костенко не могла не привернути уваги до її навіть ще учнів¬ських, далеко не в усьому досконалих віршів — якась живильна енергія олова їх «видавала». Друковані в періодиці, в колективних збірниках молодих поетів, вони відразу відрекомендували автора як особистість не лише непересічну, а й доволі, якщо хочете, екзо¬тичну на тлі тогочасної поезії.

Я виростала у садах,

де груші достигали теплі,

і курявою лист пропах,

і соковиті пахли стебла...—

подібну строфу, загалом кажучи, не так уже й важко було б відшукати в українській поезії, залюбленій у земну красу, одверто схильній у цьому почутті до масових самоповторень.

Зрештою, й ніби глибоко індивідуальне —

Нема кому сказать: -

Кохаю.

Нема кому сказать: -

Прийди.

Сама усіх я обминаю

або заплутую сліди;

чи й таке:

Моє серце, мабуть, болітиме,

як не стрінемось ми в житті.

Я привітами-самоцвітами

зупинила б тебе в путі...

Такі мінорні мотиви тиражувалися в доволі великій кількості — хоча саме Ліні Костенко в майбутньому критика старанно й запопадливо ставитиме на карб почуття надмірного суму й смутку та брак бадьоро-оптимістичного настрою. Але, гадаю, то просто треба було за щось зачепитися, бо критиків-ортодоксів швидше лякав, потужний інтелектуальний струмінь у віршах молодої поетеси. І ще — підспудний зміст, який вже, стільки років не допускався в офіційно визнану поезію—її в культівські часи представляли читачеві якраз не виболеною (вона завжди багато¬значна), а препарованою й одноплощинною.Така поезія не могла загубитися серед тисяч дру¬кованих рядків. І справді, ще до виходу в 1957 році першої книжки Ліни Костенко «Проміння землі» їй чимало місця в своїх роздумах про мову й майстер-ність тогочасної поезії присвятив Леонід Первомайський. У статті, написаній 1955 року,— до речі, серйозній і справедливій, досвідчений письменник детально розглянув два вірші Ліни Костенко. І хоча він назвав низку кострубатих фраз та думок, деякі мовні огріхи, все ж загалом з твердою надією дивився на майбутнє, за його визначенням, обдарованої молодої авторки. Різке слово Л. Первомайського виявилося корисним для Ліни Костенко, не збурило в ній безоглядних амбіцій ( що досить часто трапляється серед поетів-початківців), а ще більш упевнило в необхідності самовимогливої роботи над кожним словом. І що прикметно, обидва ці вірші поетеса згодом так і не включила до своїх книжок, хоча лірична замальовка «Пожухли трави, папороть зів'яла...», ви¬соко оцінена автором статті «Мова і майстерність» , дійсно має чар істинної поезії. Це відзначає дивовижне почуття самокритизму, що не раз примушувало "Ліну Костенко залишати на сторінках періодики деякі свої поетичні публікації — до її книжок не потрапило багато вже надрукованих творів. (Щоправда, коли Ліна Костенко вважає вірш завершеним, то ніякий редактор не присилує її до «пластичної операції», до "Насильства над тим», що народилося в пекучих муках творчості). Немало її поезій й дотепер також—залишаються поки що на шпальтах газет і журналів.