Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

Оцим інтимним вживленням в сучасне і минуле свою нараду Ліна Костенко вирізнялася в поезії «шістдесятників». Вона увесь світ пропускала через себе. Це було дуже важливим і складним завданням в боротьбі за цілісність людської душі. І не мав рацію Борис Антоненко-Давидович в своїй дуже схвильованій, в цілому проникливій і прихильній рецензії на «Мандрівки серця», коли зазначав і таке: «Якщо вона й згадає ненароком, що «Мій прадід був запорожцем. Водив за пороги байдари», або констатує, що «бандури будять минуле», то це лиш короткі ремінісценції, які не визначають її творчої біографії, бо Ліну Костенко, як і її сучасників,— «сурми в майбутнє звуть». Над нею не тяжить сумна Минувшина, як то бувало раніш, коли в нашій літе¬ратурі з покоління в покоління передавали тугу по "втраченій ілюзорній волі й журбу над степовими могилами» .

Справді, над Ліною Костенко не тяжіла «сумна минувшина», але, як покаже майбутнє (та це видно було й у цитованих віршах), зовсім не принагідно з'являлися історичні ремінісценції в її віршах. Вона прагнула об'ємності бачення світобудови, показу причетності людини до всіх багатовимірних проявів життя:

Дзвони б'ють на сполох.

Музики грають до танцю. . .

Бандури будять минуле.

Сурми в майбутнє звуть...

Хай віщі тривожні дзвони,

веселі троїсті музики,

бандури і горді сурми

у кожному серці живуть!

Найбільш в творчості поетеси вражає високий рівень думання. Долання висоти, що стало нормою. Її творчість – приклад шляхетного служіння поезії. Дивує сила характеру. В її останніх збірниках ніякої кон’юнктури, немає в неї віршиків – паровозиків. Вона вимовчала своє право сказати: “Мого народу гілочка тернова”. Думаю, що без таких людей, як Ліна Костенко, всі розмови про високе призначення поета – тільки красиві слова.

І ще ось що. Сучасна поезія шукає нових виражальних можливостей. Стресовий досвід людини ядерної епохи неспівмірний з досвідом її попередників. Ніколи ще поезія не була такою всесильною … і безсилою. Зрушилися пласти свідомості. Зміщуються уявлення про самі форми існування матерії – про час і простір. Прикро те, що поезія часто сьогодні відходить від свого коріння – села, від свого родоводу. Не дай Бог, прийде такий час, коли зупиниться критичне перо. В цьому зв’язку творчість Ліни Костенко має значення принципове:

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

У віршах поетеси привертає увагу історична тема, історична пам’ять. Талановита поетеса не зрушує коріння, розуміючи його значення в розвитку духовності, національної культури. Це тільки ремісник пише про все, а Ліна – про важливе:

Далекий світ, купецька одісея

Хмільне старе вино старовини.

Ім’я Ліни Костенко – як прапор нашої поезії. Нашій літературі пощастило, що є в ній постать, яка життям і творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів. В її віршах – єдність характеру і слова: