Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

Я трохи звір, і я не люблю неволі,

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

Як сильно сказано! Така розплата за поривання, зухвалість думати, дерзновенність та глибину думок.

Здається, що в поняття любов поетеса вкладає новий зміст.

Любов діяльна для неї – це любов-ненависть до всього, що гальмує розвиток духовності. Ліна Костенко прокладає свій шлях крізь болота, вона – за незалежність таланту:

Поет не може бути власністю.

Це так йому вже на роду.

Не спокушайте мене гласністю,

Я вдруге в пастку не піду.

Їй хочеться дивитися на світ відкритими очима, які не закриває пелена:

… все залежить

від людських зіниць –

в широких відіб’ється вся епоха,

у звужених – здрібовисько дрібниць.

Можна багато ще говорити про Ліну Костенко. Незабутнє враження справляють її поезії “Пастораль XX сторіччя”, “Доля”, “Ліс”, “Біла симфонія”, “Балада моїх ночей”, “Давидові псалми” тощо.

Та про який би твір ми не говорили, бачимо, що перед нами справжній лірик, у якого так майстерно поєднується мудрість і пристрасть, чарівна легкість і філософська глибина, роздуми і узагальнення. І все це заради людини, заради її майбутнього:

Я сповідую віру,

В якій оточують німбом не святих,

Не пророків, а просто щасливих людей.Ліна Костенко – це не тільки чесний, а й безстрашно цікавий й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона “збурунює” ці жанри з середини.

“Пастораль XX сторіччя” – так називається один з її віршів. Три пастушки – “кирпаті сільські аргонавти” – знайшли і розібрали гранату. Вибух…

…І несли їх діди, яким не хотілося жити.

Під горою стояла вагітна, як поле, мати.

І кричала та мати: