Життя і творчість ЛІНИ КОСТЕНКО

...Навчання на перших курсах Київського педаго¬гічного інституту не задовольняло юну поетичну ду¬шу — культурне життя столиці України кінця 40-х років перебувало в шоковому анабіозі. Досить переглянути «Літературну газету» того часу, щоб зрозуміти бездонність вульгаризаторської прірви, в яку намагався ввергнути українську культуру аго¬нізуючий сталінський деспотизм в особі Л. Кагановича та йому подібних. Все це виразиться на папері.

...Але то буде ще в майбутньому. У книжці «Про¬міння землі» Ліна Костенко тільки, «вирізьблювала» свої питомі образи, тільки пробували голос, часом несміливо й обережно. Але він виділявся виразністю і несхожістю на інші. Уже проступала багатошаро¬вість, багатовимірність твореного молодою поетесою художнього світу. Приваблював пошук ритму свого слова, закінченості інтонації, жорсткості виразу — в останньому, гадаю, була й відштовхувальна реакція на розімлілу красивість багатьох тогочасних поезій. Отже, заявка робилася серйозна і надовго. Рецензент дипломної роботи Ліни Костенко в Літературному інституті, відомий письменник "Всеволод Іванов був навіть подивований цільністю естетичного світоспри¬йняття студентки. Його висока оцінка фактично ру¬копису книжки «Проміння землі» перейнята навіть захопленим пієтетом, з яким для людини творчої природно зустрічати всякий новий талант:

«Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуго¬вує, з моєї точки зору, найвищої оцінки.

Це дуже талановитий поет завеликим майбутнім.

Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушев¬ністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без дріб'язко¬вого копирсання, надривності, цинізму.

Я погано знаю українську мову, але знаю її на¬стільки, наскільки це мова братня, наскільки я чув її поряд з собою, наскільки читав Шевченка, Тичину, Рильського і Бажана,— маючи поряд з оригіналом російський переклад: точніше було б сказати, що я не стільки знаю, скільки відчуваю українські вірші Л. Костенко, я відчуваю, що українські вірші її досконалі, а російські переклади, зроблені рукою автора, адекватні оригіналу. І ця обставина також прикметна!

3 квітня 1956 р. В. Іванов»

Помі¬тно, як Ліна Костенко вже в першій книжці нама¬гається різноманітити свій вірш, щораз шукаючи са¬ме для конкретного випадку і органічної пластики ліплення словесного образу, і темпу рядка, і закін¬ченості строфи, всього твору як естетичної цілісності. Вона ще боязко відходить од загалом усталених ка¬нонів, власне, навіть не одступав, а опрозорює і вод¬ночас урізноманітнює традиційний катрен, шукає незатертої рими, перепаду ритміки для вираження відтінків думки, виявлення емоційного підтексту. Перед нами ще справді тільки перші кроки до пластики віршів зрілої Ліни Костенко, але вони важливі для розуміння специфіки її естетичного відчування слова, де багато важить не лише семантика, а й син¬таксична гнучкість фрази, а то й навмисна зміна рит¬му чи протяжності рядка.

Напевне, декларація, яка зовсім не чужа й не рід¬кісна гостя в ранній поезії Ліни Костенко, співісну¬вала досить мирно зі стихією її ліричних одкровень та відкриттів. Як правило, «проповідь» поетеси від-гранювалася в афористично гнучку думку, що в той же час була «силою» — мораллю поетичної медитації.

Є для серця така покута —

забувати скоріше зло,

аніж те, що мусило бути

і чого в житті не було,—кінцівка пронизливого в своїй зболеності вірша «В дні, прожиті печально і просто...», де особистісне виривається за рамки лише внутрішньо значимого для поета і став розлогим, захоплює в коло свого магічного впливу кожного читача, незалежно від його індивідуального досвіду.

Поступово Ліна Костенко починає не виділяти афоризм (раніше це не вряди-годи підкреслювалося навіть строфічне), а органічно «розливати» його в цілому творі. І хоча прикінцевий наголос залиша¬ється виразним, він уже невіддільний од усієї плоті твору. Я пробував з кількома ранніми творами Ліни Костенко проводити, мабуть, некоректну критичну «вівісекцію» — міняти місцями блискучі афористичні кінцівки. І якщо не зважати на ритмічні відмінності, це іноді вдавалося