Розрахунки в системі “клієнт-банк” та шляхи підвищення їх ефективності” (на матеріалах АКІБ “УкрСиббанк")
У разі будь-яких змін у реквізитах, повноваженнях або втрати електронного підпису клієнт повинен відразу сповіщати про це державний реєстр (строки повинні бути встановлені на законодавчому рівні). Якщо інформацію подано не було, а єдиний реєстр надав другій стороні угоди застарілу інформацію всю відповідальність несе клієнт (цей момент теж повинен бути глибоко пророблений на законодавчому рівні).
Розглянемо на прикладі: існує дві фірми А та Б. Фірма А зареєструвала електронний підпис, що дозволяє директору підписання договорів на будь-які суми без обмежень. Надалі, в установчі документи фірми А вносяться зміни, що обмежують право підписання договорів директором на суму вище 50000,00 (п’ятдесяти тисяч) гривень, але зміни не вносяться до єдиного державного реєстру електронних підписів. Фірма А та фірма Б підписують договір на суму 500 000,00 (п’ятсот тисяч) гривень, шляхом проставлення електронного підпису директором фірми.Фірма Б передає підпис на автентифікацію та підтвердження єдиним державним реєстром електронних підписів. Той, в свою чергу, обробляє файл, і на основі зареєстрованої інформації про фірму А, видає фірмі Б підтвердження, що документ підписано директором фірми А, що має право підписувати договори без обмежень по сумі, і підтверджує своїм (єдиного державного реєстру електронних підписів) електронним підписом. Фірма Б вважає документ підписаним – і це є безумовно правильним, адже (як було вказано вище) інформація, що надходить з реєстру є безумовною до визнання судом. Фірма А не визнає документ підписаним, адже за статутом директор не мав права його підписувати. В даному випадку всю відповідальність понесе фірма А, адже вона не подала завчасно зміни до статуту для реєстрації у єдиному державному реєстрі електронних підписів.
Таких випадків можна уникати шляхом підключення до видачі електронних підписів органів Державної реєстрації. Вони можуть підтверджувати повноваження суб’єктів згідно статутів (адже статут офіційно реєструється в Держадміністрації), а також в разі його зміни своєчасно вносити таку інформацію до єдиної бази даних електронних підписів.
Єдиний реєстр дозволить уникнути ще однієї проблеми – втрати повноважень у разі зміни установчих документів. Електронний підпис надається керівництву підприємства (як правило директору та головному бухгалтеру) у вигляді дискети. В разі втрати повноважень (внаслідок зміни установчих документів) керівниками підприємства, власники вносять зміни до бази даних єдиного державного реєстру, шляхом подання відповідних документів, або на стадії реєстрації статуту органами Держреєстрації. Таким чином електронна інформація дискети втрачає повноваження електронного підпису, хоч дискета фактично залишається у власності керівника. Адже після підписання документі, контрагент відправляє його на перевірку до єдиного реєстру, де, в свою чергу, не отримує підтвердження повноважень.
Також при такому підході можна уникнути ряду проблем у сфері операцій фізичних осіб. Адже не секрет, що дуже великі об’єми угод здійснюються через мережу интернет з використанням пластикових карток. Не рідко зустрічаються ситуації шахрайства з картковими грошима, оскільки реального підтвердження операції не робиться, а лише вводяться дані про номер картко, дату випуску та власника. Таку інформацію легко перехопити у мережі і використовувати на власний розсуд грошей з карткового рахунку, шахраями. Якщо ж операцію потрібно буде підтвердити за допомогою електронного підпису – це зробить операцію значно безпечнішою як для покупців, так і продавців у мережі. Одночасно електронний підпис легко підлягає підтвердженню з боку єдиного держаного реєстру, а отже гарантований державою.
Побудову системи всередині країни можна було б запропонувати за прикладом національної системи електронних платежів. Існували б регіональні системи, що об’єднувались би в єдину мережу і обмінювались би інформацією із застосуванням електронних підписів кожної із регіональних систем.
Також дана система зможе дати Україні певні переваги у світовій практиці. Адже, напевне, вона викличе інтерес збоку інших держав. Нароблене програмне забезпечення може бути проданим як для поповнення бюджету країни, так і для створення сумісних систем з іншими країнами.
Розширення такої бази данних у світовому масштабі зробить великий прорив на шляху об’єднання світової торгівлі, об’єднання та прискорення економічних процесів. Для цього необхідно буде на міждержавному рівні укласти правові угоди про визнання підписів систем різних країн. В реалії ж це буде виглядати як обмін інформації між двома єдиними державними реєстрами двох країн.
Підписуючи договір контрагенти з двох країн можуть застосувати систему електронного підпису (уявіть яка економія часу та коштів на перевезення та розміщення керівництва в іншій країні). Підпис передається на підтвердження та аутентифікацію до національного державного реєстру електронних підписів, а той, в свою чергу, робить запит на реєстр країни контрагента. Між системами двох реєстрів використовуються електронні підписи, що визнаються обома державами міждержавною угодою як безумовно підтверджуючі інформацію. Відповідно сторона яка надала інформацію несе за її достовірність повну відповідальність.