Види банківських ризиків

Відносини сторін характеризуються такими ознаками:

а) страхувальник (банк)

- отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов"язань;

-бере на себе частину відповідальності;

-зобов`язується кредити, які страхуються, позичати під звичайні відсотки;

-б) страховик

-застосовує санкції при порушенні страхувальником зобов`язань (аж до повної відмови виплатити відшкодування при страховому випадку);

-пропонує форму договору, як правило, це так зване "загальне покриття" страховим захистом;

-залишає за собою право перевірки самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

-переймає право регресу до кредитоотримувача.

2. Кауційне. Ця форма страхування передбачає, що страхувальник-боржник захищає право свого кредитора чи вірителя (які фактично становлять застраховану сторону). У випадку заставного гарантійного страхування боржник є страхувальником, а застрахованим, як правило, виступає кредитор.

Кожна з форм страхування, безумовно, має бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких визначають умови надання кредитів. Але попри відмінності техніко-організаційного здійснення страхових операцій їх економічний сенс один: в усіх випадках кредитного страхування йдеться про захист кредиторів від ймовірних втрат.

На українському ринку страхування кредитів практикується порівняно нещодавно у таких двох варіантах:

1)добровільне страхування ризику непогашення кредитів;

2) добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів.

В першому варіанті страхувальник - банк по укладенні кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши із страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановлені ставки відсотка за кредит. За логікою пов`язаних інтересів ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки як шукачі страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким власне, і є для банку неповернення кредиту.У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не вельми популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки не побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо їх платоспроможності. З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням цін на товари й послуги. Не сприяє поширенню цього варіанту страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків як рутинної роботи, так і дуже відповідального аналізу.

Дещо простішим щодо процедури, є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страхової компанії банку за фінансовими зобов`язаннями до його клієнтів-позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду.