Роль резервного капіталу, спеціальних фондів і резервів у формуванні власного капіталу банку

банк спрямував значну частину коштів резервного капіталу на покриття збитків від своєї діяльності.Актуальним є питання про розмір відрахувань від прибутку до резервного капіталу банку. Спочатку мінімальний розмір відрахувань визначався статутом не меншим за 5 % від чистого прибутку банку. З прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ було дозволено вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшиться до суми, що є меншою за розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного капіталу мають становити 10 % чистого прибутку до досягнення ними розміру 35 % від статутного капіталу. Це впливатиме на структуру власного капіталу банку. Адже збільшення такої складової, як резервний капітал, призведе до зменшення інших складових власного капіталу — нерозподіленого прибутку тощо, оскільки джерелом формування всіх цих складових є чистий прибуток. Тому банки повинні виважено підходити до встановлення розміру відрахувань до резервного капіталу. Прискорені розміри відрахувань з метою най¬швидшого створення резервного капіталу можуть суттєво знизити розмір прибутку, використовуваного на виплату дивідендів. Це негативно впливатиме на вартість акцій і подальший процес формування статутного капіталу банку. Занадто низькі розміри відрахувань від прибутку збільшать термін формування резервного капіталу і негативно впливатимуть на фінансову стійкість банку. Тому банкам, виходячи з їх власних потреб, доцільно застосовувати, як правило, змішаний порядок формування резервного капіталу: протягом кількох років здійснювати відрахування від прибутку у підвищених розмірах, а потім встановлювати помірні чи невеликі розміри відрахувань до досягнення визначеної величини цього капіталу. Зауважимо, що чинним законодавством формування резервного капіталу не обмежується у часі, ним також не передбачені заходи впливу за порушення банками порядку формування і використання резервного капіталу.

Підсумовуючи викладене, наголосимо на необхідності чіткішого визначення у Законі України «Про банки і банківську діяльність» розміру резервного капіталу. Він має встановлюватися загальними зборами учасників (акціонерів), однак не повинен бути менше 25 % регулятивного капіталу банку. Доцільним убачається й уточнення у Положенні НБУ «Про порядок формування та використання банками резервного фонду» ознак діяльності банку, яка «може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку» та дозволяє НБУ вимагати від банку збільшення розміру резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, створювані банками для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Ідеться про резерви, включені до складу власного капіталу, які можуть вільно використовуватися для покриття збитків, що матеріалізуються з часом, у майбутньому, а на даний час не виявлені. Резерви, створені під виявлене погіршання якості певних видів активів або визнаних зобов’язань, не входять до складу власного капіталу банку. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління банку. Отже, призначення загальних резервів дублює призначення резервного капіталу, який також використовується для покриття можливих непередбачених ризиків діяльності банку. Більше того, відрахування як до резервного капіталу, так і до загальних резервів здійснюються за рахунок чистого прибутку. Однак за розрахунку регулятивного капіталу резервний капітал і загальні резерви (з 1.01.2002 р.) включаються до складу основного капіталу, (до 1.01.2002 р. загальні резерви відносилися до додаткового капіталу). За таких обставин викликає сумнів доцільність існуючої практики формування банками загальних резервів: розмір власного капіталу (за інших рівних умов) не змінюватиметься, змінюватиметься лише питома вага його складових.

Власний капітал банку включає такий компонент, як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів. Резерви переоцінки виникають у два способи. По-перше, в деяких країнах банкам дозволяється час від часу зі зміною ринкової вартості здійснювати переоцінювання своїх фіксованих активів. Такі переоцінки відображаються у балансі банку як резерв переоцінки. По-друге, нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки може бути у балансі в результаті довгострокового володіння деякими активами, відображеними у балансі за історичною вартістю їх придбання.Характеризуючи результати переоцінки основних засобів і нематеріальних активів як елементів власного капіталу, слід враховувати чинний порядок її проведення. Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» об’єкт основних засобів переоцінюється, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» переоцінка нематеріальних активів може здійснюватися банками за справедливою вартістю на дату складання балансу. Переоцінюванню підлягають лише нематеріальні активи, щодо яких існує активний ринок. Якщо банк здійснив переоцінку об’єктів групи нематеріальних активів, то надалі вони підлягають щорічній переоцінці. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об’єкта основних засобів визначаються множенням первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки, який розраховується діленням справедливої вартості переоцінюваного об’єкта на його залишкову вартість. Переоцінена первісна вартість і знос об’єкта нематеріальних активів визначаються аналогічно.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат (крім певних випадків). Перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об’єкта основних засобів або нематеріального активу при черговій дооцінці вартості цього об’єкта основних засобів або нематеріальних активів включається до складу доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою чергової (останньої) дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів або нематеріальних активів і вказаним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу. Перевищення ж суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об’єкта основних засобів або нематеріальних активів при черговій уцінці залишкової вартості цього об’єкта основних засобів або нематеріальних активів спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу з включенням різниці між сумою чергової (останньої) уцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів або нематеріальних активів і вказаним перевищенням до витрат звітного періоду. У разі вибуття об’єктів основних засобів або нематеріальних активів, раніше переоцінених, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів або нематеріальних активів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.