Сутність та економічна характеристика банківських вкладів
Основним джерелом банківських ресурсів є вклади. Проте на сьогодні в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття «вклад». Так, у Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів під цим поняттям розуміють «кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою» [31, с. 11, 12]. У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» дається таке визначення вкладу: «Депозит (вклад) — кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент» [11, с. 6]. В «Экономической энциклопедии» наголошується, що банківський вклад (депозит) — це «зобов’язання банку, який отримав безпосередньо від вкладника (депозитора) або третіх осіб на адресу вкладника грошову суму (вклад), повернути суму вкладу і виплатити проценти на неї» [236, с. 107]. У «Большом бухгалтерском словаре» під банківським вкладом розуміються грошові кошти юридичної або фізичної особи в національній або іноземній валюті, розміщені на рахунку в банку [81, с. 60]. У «Финансово-кредитном словаре» вклади визначаються як грошові кошти населення, підприємств та організацій, внесені для зберігання у банки та ощадні каси на визначених умовах [223, с. 220]. У деяких підручниках поняття «вклад» і «депозит» ототожнюються, однак останнє є ширшим [166, с. 230].
Наведені та інші існуючі визначення поняття «вклад» дають змогу зробити такі висновки.
1. У кожному з них підкреслюється, що предметом угоди банківського вкладу є грошові кошти.
2. Не можна погодитися з твердженням, що грошові кошти вносяться до банку на зберігання. Поняття «зберігання» передбачає зобов’язання повернути ті самі речі, що були здані на зберігання. Отже, покладення на банк обов’язку повернути ті самі купюри, що були отримані ним від клієнта, протирічить природі грошових знаків. Більше того, у такому разі банк перестав би бути банком і перетворився б на сховище грошей. Наголосимо, що грошові кошти на рахунок вкладника можуть надходити не лише у готівковій, а й у безготівковій формі. Нарешті, зберігання не передбачає внесення зберігачем плати особі, що здала майно на схов; у підприємницькому зберіганні плата повинна вноситися особою, яка здала майно на зберігання, зберігачеві (вкладник — банку). Отже, характеризуючи банківський вклад, потрібно виходити з того, що вкладник вимагає повернення суми банківського вкладу, а не самого вкладу.
3. Викликає зауваження положення про те, що кошти надаються в управління банку. Виходячи з того, що поняття «управляти» означає спрямовувати діяльність, роботу кого-небудь (чого-небудь), можна стверджувати, що вкладник не може втручатися в діяльність банку (крім укладення між клієнтом і банком трастової угоди) та визначати напрями використання залучених коштів.
4. Потрібно визначитися з поняттями «вклад» і «депозит». В економічній літературі поняття «банківський депозит» часто використовується у таких випадках: коли вкладником є не фізична, а юридична особа; коли йдеться про грошові кошти, внесені до банку на чітко визначений строк; коли предметом банківських депозитів є не лише грошові кошти, а й цінні папери. У цьому зв’язку слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством України терміни «депозит» і «вклад» є тотожними, тобто банківський депозит може мати форму грошових коштів.
5. Грошові кошти можуть бути внесені до банку як безпосередньо вкладником, так і третьою особою, у валюті України або в іноземній валюті.
6. Депозитна угода може бути укладена не лише на визначений строк (строковий вклад), а й на умовах отримання суми вкладу за першою вимогою (вклад до запитання) чи інших умовах, які не суперечать чинному законодавству, зокрема за настання (дотримання) визначених обставин (умов).
З огляду на зазначене сутність банківського вкладу можна сформулювати так: банківський вклад — це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, які розміщені власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника на рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові (або за його дорученням іншій особі), як правило, з процентом.Найповніше розкрити сутність вкладу дає змогу класифікація їх за різними ознаками. Одні з ознак з’явилися давно, пройшли певну апробацію практикою і стали класичними для більшості банків країн з розвиненою ринковою економікою, інші — виникли недавно, у зв’язку з розвитком і вдосконаленням банківської практики. За незначних змін умов уже відомих, класичних видів вкладів з’являються нові види вкладів, які повніше враховують потреби вкладників. На жаль, до цього часу ні в економічній літературі, ні в чинному законодавстві України чіткої та повної класифікації банківських вкладів немає.
Розглянемо окремі ознаки класифікації банківських вкладів, які, на нашу думку, суттєво впливають на організацію залучення банками грошових коштів юридичних і фізичних осіб (рис. 3.1).